До 100-річчя від дня народження І.П. Гайдаєнка
У світовій літературі можна виділити письменників з неймовірно багатою біографією, які побачили й неприборкану стихію, і бойовища, а часом і те й інше, і таким чином пізнали ціну життя та крихкість буття. Самі, будучи сильними особистостями, вони писали про такі ж сильні особистості, що діють в екстремальних ситуаціях. До цих авторів належать, наприклад, Джек Лондон, Ернест Хемінгуей, Эріх Марія Ремарк. До них ми відносимо й нашого земляка, публіциста та письменника-мариніста Івана Гайдаєнка.
Він народився 7 січня 1914 року в степах Казахстану, у селі Семиозерному Кустанайської області. Уперше семирічним хлопчиком Іван побачив море, коли 1922 року приїхав погостювати до тітки в Одесу. Чи думав він тоді, що присвятить своє життя та творчість морю?
Закінчивши 1932 року Одеську морехідну школу, він рушив у свої перші рейси, і вже тоді проявив характер. Одного разу його судно потрапило в жорстокий шторм, який зірвав гіні – пристосування з товстих канатів і масивних блоків для піднімання вантажів. Вони розгойдувалися, і могло статися непоправне лихо. Сміливці з екіпажу, серед яких був і Гайдаєнко, ризикуючи життям, зуміли закріпити зірване оснащення. За тим була перша подяка суднового начальства.
Флотський характер молодого моряка гартувався від рейсу до рейсу. Але головний іспит був попереду.
1936 рік. В Іспанії точиться кровопролитна громадянська війна, фашизм пробує свої сили в країні. Увесь прогресивний світ підтримав республіканців, у піку військовому диктату генералів-заколотників під головуванням Франсиско Франко, на боці якого виступали фашисти, що прийшли до влади в Німеччині та Італії. Інші впливові країни Заходу дивилися крізь пальці на поширення «коричневої чуми», займаючись при цьому політичною риторикою. Республіканцям постачанням військових фахівців, зброї, техніки, продовольчих товарів допомагав Радянський Союз. Іванові Гайдаєнку в цей час – 22. Він матрос теплохода «Комсомол» Чорноморсько-Азовського пароплавства, який виконував рейси до берегів Іспанії.
14 грудня 1936 року в Середземному морі фашистський крейсер «Канаріас» розстріляв суховантажник «Комсомол», а весь екіпаж був арештований і відправлений до в’язниці Пуерто-де-Санта-Марія. Перебуваючи в ній, моряки щодня зазнавали побоів і катувань. Без суду та слідства команді радянського суховантажника оголосили смертний вирок і розсадили всіх по камерах смертників. Потягнулися тяжкі дні очікування страти. Багато які факти та подробиці, помічені Іваном Петровичем у цей час, будуть викладені потім у першій документальній розповіді про ті події «У фашистському полоні» (1942). Зокрема, він напише:
«…Уся Іспанія відчувала їхнє (фашистів) «піклування»… Незліченні низки вагонів відвозили із цієї благодатної країни апельсини, рис, вино. Усе, аж до рисової соломи, відправлялося до Німеччини. Грабування та самоправність німців не раз обурювали навіть іспанських фашистів. Одного разу фашистський офіцер, що перебував при нашій в’язниці, промовив: «Німці в 1918 грабували вашу Україну, а зараз грабують Іспанію. Боюся, що скоро в Іспанії залишаться тільки гори та шосейні дороги».
Пробувши якийсь час у камерах смертників, екіпаж постав перед начальником в’язниці. Він зачитав їм довгий наказ генерала Франко, який дарував екіпажу свободу й повернення на батьківщину. Радянські моряки мало цьому вірили… Їх поділили на групи, посадили на пароплав. Незабаром на обрії замаячіла фашистська Німеччина. Тут не скупилися на побої та знущання над молодими матросами гестапівці. Їх примушували зректися Вітчизни, пропонували гроші та безбідне життя в лавах гітлерівської армії, підкидали фальшиві радянські газети, де було зазначено, що моряки «Комсомолу» оголошені в СРСР зрадниками й ворогами. Але жоден із членів екіпажу «Комсомольця» не зламався, мужньо перетерплюючи знущання й не піддаючись ні на які обіцянки, що викликало ще більший гнів фашистів. Іван Гайдаєнко згодом писав:
«…Гестапівці застосовували підкуп, погрози, обмани, але все це розбивалося об нашу моральну єдність і нашу жагучу любов до Вітчизни».
У 1938 році радянським дипломатам вдалося після тривалих переговорів домогтися звільнення моряків. На Батьківщині екіпаж «Комсомольця» зустрічали як героїв: Іван Гайдаєнко, разом із іншими членами екіпажу, був нагороджений орденом «Знак Пошани» і відправлений на оздоровлення до санаторію. Після повернення додому ніхто із членів екіпажу не був підданий яким-небудь допитам. По багатьох роках Івану Петровичу ще не раз випало побувати в Іспанії й у Пуерто-де-Санта-Марія, незважаючи на заборону Франко всім членам екіпажу, під страхом страти, відвідувати країну.
Іван Гайдаєнко пройшов іще через багато чого – через Велику Вітчизняну війну, «перебудову», катастрофу СРСР. Він написав чимало оповідань, повістей, романів і серед них – трилогію «Санта Марія», присвячену мужності та стійкості товаришів-моряків…
