Про прадавні цивілізації – єгипетську, шумерську, майя, – ми дещо знаємо лише тому, що вдалося знайти їхні бібліотеки. Над позолоченим входом до однієї з них – бібліотеки фараона Рамзеса, заснованої близько 1300 року до нашої ери, – був викарбуваний напис: «Аптека для душі»… Цікаво, за якими пам’ятками культури судитимуть про нинішню епоху наші нащадки, які носії інформації дійдуть до них – вінчестер, флешка, карта пам’яті, твердий магнітний диск чи традиційна книжка? І чи зможуть вони їх розшифрувати?

Про це мимоволі поду­малося дорогою до однієї з найдавніших книжкових скарбниць – Одеської цент­ральної міської бібліотеки імені Івана Франка. Цей будинок для Народної читальні побудував за власні кошти легендарний градоначальник Григорій Маразлі у далекому 1881 році.

Нині бібліотека поєднує понад два десятки філій, розташованих у всіх куточках міста. Її основний фонд нараховує понад 120 тисяч книжок.

– Часто чуємо розмови, що сьогодні бібліотеки відвідує мало людей, – говорить директорка централізованої системи для дорослих Наталя Кликова. – Справді, ще до недавньо­го часу ми зустрічалися з таким явищем, але ситуація змінюється на краще. На це впливає багато чинників, зокрема й те, що в навчальних закладах стали вимагати оригінальні твори, реферати, курсові роботи, а не списані з інтернету. Причому з переліком використаних при написанні першоджерел.

Щороку наша бібліотечна система обслуговує понад 66 тисяч читачів, а на руки абонентам видається за рік приблизно 1 мільйон 700 тисяч різних друкованих видань.

Це, за словами директорки, пов’язано ще і з тим, що таким установам, як бібліотеки, немає аналогів. Адже не у кожного в квартирі є власні зібрання книжок. А якщо і є, то багато друкованих джерел не відповідають насущним потребам.

– Тому люди приходять до нас і беруть видання як для роботи, так і для душі – коли їм добре і коли їм погано, – далі розповідає Наталя Дмитрівна. – Дуже важливий і той факт, що наші послуги безкоштовні.

 Крім того, бібліотечні працівники сьогодні йдуть, як кажуть, у ногу з часом. Їх не лякає широкомасштабний розвиток електронних носіїв інформації.

– Ми не суперничаємо, ми органічно доповнюємо один одного, – переконана Наталя Кликова. – Доступ до інтернету є у шести наших філіях. Але головним у нашій роботі все-таки була і залишається книжка.

Працівники бібліотеки для дорослих імені Івана Франка провадять різні заходи щодо пропаганди книжки. Лише нещодавно був реалізований проект «Читаючі люди – мисляча країна». Він, як мені здається, досить актуальний у наш час.

– Я і сама часто користуюся інтернетом, як правило, з метою одержання довідкового матеріалу, книжка ж завжди зі мною, – зізнається Наталя Дмитрівна. – Адже кращого співрозмовника і порадника, ніж книжка, не знайти.

Одна з проблем бібліотек – поповнення фонду.

– У принципі ми не можемо скаржитися на відсутність фінансування, – розповідає Наталя Дмитрівна. – З міського бюджету на придбання книжок і періодичних видань щорічно виділяється достатня сума. Завдяки цим коштам нам вдається поповнювати бібліотечний фонд. Але, на жаль, проблема полягає в тому, що ми купуємо далеко не ті книжки, які потрібні читачеві, а ті, що проходять винятково через тендер. Хоча, на моє глибоке переконання, книжка – це специфічний товар, і на неї не повинна поширюватися тендерна процедура.

Наталя Кликова та її колеги переконані, що у бібліотек є велике майбутнє. Для цього вони повинні трансформуватися в установи з ширшим переліком послуг – з доступом до інтернету, зі своєю відеотекою, зимовим і літнім садом. Тобто, вони повинні стати тим місцем, куди могли б приходити батьки з дітьми, де дорослі могли б почитати нову книжку, журнал або свіжу газету, поспілкуватися із цікавими людьми, а учні – приготувати уроки, дошкільнята – пограти з однолітками у цікаві навчальні ігри. І це, будемо сподіватися, справа найближчої перспективи.