На факультеті романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відкрився Кабінет мистецтв. Цій події була присвячена персональна виставка Жанни Дриги – члена молодіжного об’єднання обласної організації Національної спілки художників України.
Жанна Дрига – випускниця відділення іспанської філології. Вона ж – випускниця художньо-графічного факультету ПНПУ імені К.Д. Ушинського. Як насмілилася поєднати такі важкі дві спеціальності? І не надірвалася? І успішно закінчила два вузи? А якщо додати ще одеську художню школу імені Кіріака Костанді, де, починаючи з шостого класу звичайної середньої школи, її навчали малюнку, живопису, композиції та іншим премудрощам малювальної справи? Загалом, я гадаю, перед нами не просто дівчина, а якесь неабияке явище, бо так жити, так працювати та ще й радувати собою оточення вміють далеко не усі.
Якось, беручи участь у відкритті виставки робіт Жанни у Всеукраїнському болгарському культурному центрі, я почула репліку її викладача-мистецтвознавця: «Так, це школа Валентина Филипенка». Я притихла, «гра кольором» і «плямою», характерна для цього великого майстра в останні два десятиліття, мене вражала. Я ще раз подивилася на роботи Жанни: напевно, вони ще учнівські (як кажуть багато хто), напевно, її пошук себе реалізується в різностильових рішеннях (як стверджують ті ж знавці), але палахкотіння кольорових плям і розгонистий живопис, який до снаги чоловікові, робить Жанну цікавою і не схожою на багатьох. Її графіка несподівана і гостра. Її колажні роботи мене просто дивують несподіванкою рішень. Репродукції робіт у техніці батику прикрашають обкладинки двох наукових збірників, виданих нашою кафедрою. А це означає, що я присутній при народженні великого художнього явища на ім’я «Жанна». Вона не надірвалася, не нила, коли навчалася у нас на факультеті. Тоненька дівчинка з кіскою і без звичної для одеситок косметики виявилася сильнішою від багатьох хлопців. При цьому – не втративши привабливої жіночності та якогось боязкого зачарування.
Вона вже брала участь у багатьох міжнародних і всеукраїнських виставках. Навіть перерахування їх назв змушує здригнутися і підтягтися мене, уже дуже дорослу жінку і професіонала, який ні-ні, та й скаже своє «не встигаю». Отож, роботи Жанни були присутні на виставці автопортрета «Рефлексія» (2009), їй виявився близьким міжнародний пленер «Хуст-2010», її роботи взяли на міжнародну виставку у Львові «Осінній салон «Високий замок» (2011). Не встояли й кияни: у 2011-2012 роки вона виставлялася до пам’ятних і урочистих дат: «До Дня художника» (Київ); «До Дня незалежності» (Київ); запам’яталася своїми роботами на «Різдвяній виставці» (Київ). Був і Дніпропетровськ, де прозвучало ім’я Жанни: «Чарівні барви Дніпра»; «Жінки-митці». У її житті вже понад 10 персональних виставок, і Жанна часто згадує людей, які надали їй «стінку» і «простір» для експозиції. А це Центральна міська бібліотека ім. І.Я. Франка; Літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна; Всеукраїнський болгарський культурний центр; Одеська національна юридична академія; Южненська муніципальна міська галерея; факультет романо-германської філології ОНУ імені І.І. Мечникова, художня галерея «Сади Перемоги»; Музей особистих колекцій імені А. Блещунова.
Отже, День відкриття Кабінету мистецтв в одній з аудиторій на Французькому бульварі, 24/26. Хвилююче й урочисто. При скупченні багатьох офіційних осіб, тележурналістів і, звичайно ж, студентів і несподіваних гостей. Проректор А.В. Запорожченко говорив про продовження чудової традиції: і в Новоросійському університеті існував подібний кабінет, у якому навчали осягати прекрасне.
Л.М. Голубенко, декан факультету, дуже емоційно намагається розповісти про ту радість, яку відчула вона, оглянувши експозицію. Звичайно, хвилююся і я, тому що право на відкриття такого кабінету відвойовувалося важко. І тому, що приміщень немає, і тому, що матеріальний бік питання, як завжди, цвяхом по серцю, і ще тому, що «ну, де ж взяти сили?» Але університет повинен жити, навчати й будувати. Передусім, прояснені душі інтелектуалів – тих, хто стане гордістю і радістю нашого міста і країни. І вторили моїм думкам відкриті молоді обличчя наших студентів, і посміхалися мої колеги, і, виступаючи, знаходили добрі слова напуття мої колишні аспіранти, а тепер – молоді мої колеги. Нехай живе добра справа і світлішають обличчя тих, хто прийде до нас.
