«Це мені більше не цікаво. Працюю, а просвітку – жодного. І взагалі, мене ніхто не розуміє. Все, що діється, – намарне…».
Досить часто в розпачі вимовляються такі слова. Одні говорять їх уголос, інші, особливо останнім часом, – з такою думкою живуть. Помилково оцінюючи безцільність своєї діяльності, людина, як то кажуть, вигорає. Але багато хто все-таки справляється з цим – з допомогою психолога. А що діяти шкільним учителям, які є, по суті, і наставниками, і, своєю чергою, підлеглими, і психологами в одній особі? Чи можна врятувати себе від внутрішнього спустошення, не завдаючи психологічної травми своїм опікуваним?
Про це задумалася практичний психолог Одеського НВК №1 «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Марія Олександрівна Бондаренко.
Цього року вона брала участь у професійному конкурсі «Підвищення психологічної культури педагогів», проведеному журналом «Практичний психолог: школа» (м. Київ). З понад ста представлених робіт конкурсна комісія Інституту психології ім. Г.С. Костюка Академії педагогічних наук України перше місце віддала саме Марії Олександрівні. Тема її дослідження – семінар-практикум «Профілактика синдрому професійного вигоряння у педагогів, або Як жити повним життям і не «згоріти» на роботі».
– Специфіка психічного ризику в учителів, – міркує Марія Олександрівна, – відрізняється від такої, наприклад, у робітників або бухгалтерів. Учитель працює у сфері «людина – людина». І внаслідок інтенсивних щоденних контактів зазнає великих психологічних навантажень. На першому етапі організм пручається. На другому – опір слабшає. Третій етап характеризується моральною деградацією особистості і, як наслідок, – значним зниженням професійності. Як фахівець, людина вже не становить цінності. Вона, мучачись сама, завдає страждань рідним і близьким, і, що найголовніше, – своїм підопічним на роботі. Нескінченні образи дітей та конфлікти з батьками стають її буднями.
Учителі НВК № 1, – веде далі М. Бондаренко, – були приємно здивовані тим, що у процесі методичних і організаційних клопотів їхньому психологічному здоров’ю було приділено таку увагу. У плині спостереження та напрямованої діагностики ми виявили близьких до кризового стану. Після тестування всього колективу почали працювати з кожним індивідуально. Справа пішла на лад, і вчителі, що потребували відновлення, поділилися на групи. Почався шлях у напрямі посилення опору стресові. Також було проведено семінар-практикум, на якому йшлося про етапи професійного вигоряння. Давалася характеристика кожної фази, повідомлялися критерії її визначення. Педагоги з роздрукованими «діагнозами» в руках бачили, що з ними діється в реальності. Відразу ж давалися рецепти першої антистресової допомоги та приклади того, що очікує людину, яка відмовилася знімати стрес. «Поділитися проблемами з подругою», «піти по магазинах», «просто виспатися» – рецепти прості, побутові, але дуже ефективні. Наше завдання – навчити вчителів працювати на раціональному сприйнятті обставин. Адже переходячи на почуття, людина швидко вигоряє.
Потім ми підготували семінар-практикум «Імідж педагога». У ньому взяли участь учителі та учні старших класів. Анонімним анкетуванням визначили, яким має бути образ педагога нашої школи.
Ще один повсюдно поширений фактор, – відзначає Марія Олександрівна, – це зміна ставлення до вчителя як до професіонала. Негативізм і неповага часто буквально блищать в очах у батьків учнів. Я працювала в російських школах і маю змогу порівняти цю ситуацію в Красноярську, Омську – і в нашій Одесі. Такого складного, часом негативного, як в Одесі, ставлення до праці вчителя в обох російських містах не спостерігалося. Відсутність елементарної поваги з боку деяких батьків межує з хамством. За цим спостерігають діти. І який характер у них сформується з плином років, можна тільки гадати.
Приклад із життя: тато одного з учнів щоранку, приводячи дитину до школи, лаявся вже з порогу з учителями, перетворивши щоденний конфлікт на ритуал. Забіяку доводилося буквально виштовхувати зі шкільного приміщення.
Це послугувало приводом для організації психологічного клубу для батьків. Результат роботи клубу «Фактор Псі» не забарився. Якось до мене підійшов один із учнів і сказав: «Дякую. Після зустрічей з Вами батьки перестали мене бити».
Профілактика професійного вигоряння, збереження психічного здоров’я та підвищення рівня психологічної компетентності педагогів – за цими базовими напрямами адміністрації школи, на чолі з директоркою Оленою Сергіївною Стояновою та психологом Марією Бондаренко, вдалося вивести психологічну атмосферу в колективі на новий якісний рівень.
Що більше місто, то дужчим є стресове навантаження на людину. Москва а чи Одеса, уникнути професійного вигоряння мало кому вдається.
Як би дивно це не звучало, але піклування про майбутнє дітей починається з піклування про здоров’я вчителя. І якщо, переглянувши ставлення до освіти в країні на всіх організаційних рівнях, ми навчимося цінувати працю звичайних учителів, наші школярі розвиватимуться у сприятливих умовах.
