Комікс став дуже популярним у сучасній культурі і перетворюється на свого роду нову індустрію візуального мистецтва. Критики вважають, що він заявив про себе в кіно, фотографії, телебаченні, рекламі, інтернеті.

Одним із рівнів масової культури, не позбавлених художності та наближених до традиційних естетичних стандартів, є розрахована на освічену публіку арт-культура. А однією з її форм є арт-комікс, у якому зараз розважальна складова відходить на задній план, залишаючи місце для висвітлення гострих історичних і соціальних проблем, таких, як, наприклад, війна у В’єтнамі, расизм і антисемітизм, і навіть Голокост. 

Серед перших «підпільних коміксів», що стали вираженням молодіжної контркультури 80-х і порушили у своєму жанрі табу на тему Голокосту, – «Маус» американського письменника та художника Арта Шпігельмана.

У різні роки виходять три частини зазначеного циклу. У 1986 році – «Маус: розповідь того, хто вижив» (англ. «Maus: A Survivor’s Tale»), у 1991-му – «Маус: і тут почалися мої негаразди» (англ. «And Here My Troubles Began»), за яку автор отримав у 1992 році Пулітцерівську премію. А 2011 року побачила світ монографічна праця Шпігельмана «МетаМаус» (англ. «MetaMaus»), у якій письменник розкриває механізм створення свого коміксу. 

Графічний роман Шпігельмана був перекладений 18 мовами світу, здобув безліч позитивних рецензій, до того ж його ввели до шкільної та університетської програм як твір, що може використовуватися для вивчення сучасної англійської літератури, європейської історії та єврейської культури.

З літературної точки зору «Маус» є прикладом постмодерністської культури. Вже спільна до всіх трьох частин назва містить багаторівневий асоціативний ряд. По-перше, «Маус» збігається за звучанням із англійським словом «миша», хоча пишеться інакше. «Maus» (англ. варіант «mouse»): така вимова слова трапляється в їдиші, і в ролі мишей у книжці виступають саме євреї. Ще одне можливе пояснення знаходимо в другій частині роману, яка відкривається епіграфом із німецької газети 30-х років: «Міккі Маус – найубогіший із коли-небудь явлених ідеалів... Геть Міккі Мауса! Надягнімо Хрест Свастики!». 

Уже в першій книжці «Мауса», в якій є підзаголовок «Мій батько кровоточить історією», автор розповідає про життя свого батька Владека Шпігельмана – польського єврея, який пережив Голокост. Роман має подвійну структуру, зображаючи, по-перше, життя Владека в Польщі до та під час Другої світової війни, а по-друге – його післявоєнні будні в Риго Парку, передмісті Нью-Йорка. Владек розповідає Артові, як пройшов через гетто, Освенцім і «марш смерті» на Дахау. 

Проте «Маус», написаний його сином, – це спроба самого автора розібратися у своїх відносинах із сім’єю. Цілком закономірно, що через складні взаємини між батьком і сином читач із перших же сторінок відчуває прірву, що є між двома поколіннями євреїв. Одне (Владек і його друга дружина Мала) пережило трагедію, а друге (покоління Арта) лише намагається осягнути цю травму. Тому Арт переймається питанням, на яке ще немає відповіді: «Я не міг розібратися у своїх відносинах із батьком. Як тоді я мушу розібратися з Аушвіцем? З Голокостом?». Саме цим і пояснюється, за словами критиків, вибір теми коміксу: не зазнавши жахів Голокосту, як предки, друге покоління євреїв уже за своїми законами намагається продемонструвати повагу до старшого покоління тих, хто вижив.

Проблему расизму й антисемітизму позначено вже в епіграфі першої частини словами Гітлера: «Євреї, безсумнівно, – раса, але вони не люди». Дискримінація та приниження людської гідності були в концтаборі повсякденними. Шпігельман-старший згадує: «Інші полонені одержували їжу два рази на день. Ми ж, євреї, отримували лише скоринку хліба і трохи супу».

При цьому Владек, розповідаючи свою історію, постійно намагається втекти від минулого. Він воліє дбати про здоров’я, аніж перейматися страшними спогадами. Потім скаржиться на стан дружини: «Я не знаю, що діяти з Малою»…

Крім інтерв’ювання Владека, у першій частині «Мауса» Шпігельман вдається до традиційного для постмодерністської літератури прийому «роман у романі», що в даному конкретному разі проявляється як «комікс у коміксі». У середині книжки автор розміщає історію про самогубство своєї матері «Полонянка на планеті пекла: історія однієї хвороби». І ця історія – не автономний текст, вона безпосередньо пов’язана з головною історією. Час від часу Арт просить батька знайти щоденник матері, але Владек зізнається, що знищив його. Арт не може зрозуміти цього і зважується на звинувачення: «Ти вбивця! Як, чорт забирай, ти міг таке вчинити!». 

У «Маусі» євреї представлені в образі мишей, німці в образі кішок, а поляки в образі свиней. Така ідея виникла у Шпігельмана після перегляду нацистських пропагандистських фільмів, що стандартизували уявлення про той чи інший народ. Один із авторських ходів: євреї, аби вижити, намагаються видавати себе за поляків. Для цього автор надягає на них маски свиней і таким чином забезпечує анонімність своїм персонажам.

Сучасний арт-комікс тяжіє до серйозної проблематики, яка поглиблює і естетизує його форму. Враховуючи це, можна стверджувати, що арт-комікс американця Шпігельмана «Маус» здійснив значний переворот в естетиці графічного роману. У літературних колах залишається дискусійним лише етичний бік питання: «Чи можна говорити про трагічне крізь візуальну форму коміксу?». На нашу думку, – так. По-перше, тому, що література має шукати нових шляхів до читача, а по-друге, первинним завданням Шпігельмана, як зізнався він сам, було бажання у будь-який спосіб змусити пам’ятати трагічні події ХХ століття. І це – щоб запобігти їх повторенню в майбутньому.