Кожен по-своєму приходить до віри. Володимир Куцив багато пережив перш ніж узятися за виклад біблійних сказань у віршах і одержати на це благословення архієпископа Павла, нині намісника Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Перша книжка «Істина» вийшла 2005 року. Друга, доповнена переказом житія Богородиці, – 2012 року. Вона відзначена благословенням Митрополита Київського і всієї України блаженнішого Володимира.

Можна подивуватися, що книжки, які заслужили таку високу оцінку, написані людиною, за родом занять далекою від духовної творчості.

Уродженець села Шарапанівки на Вінниччині, Володимир Арте­мович, відслуживши у військово-повітряних силах, залишився в Підмосков’ї. По чоловічій лінії в роду він успадкував любов до столярної справи. Мандоліна, зроблена його батьком, досі висить у Куцива над робочим столом. Він і сам хотів викладати секрети цьог­о ремесла дітям, але одержав партійний наказ іти на службу до міліції. Навіщо?!! 

– В армії на голову кривдникові каструлю з борщем надів? У камері за це відсидів? – запитали всевідаючі особісти.

– Було діло…– підтвердив Куцив.

– Ну от: за характером – годишся! – і призначили помічником дільничника. А той не вирізнявся зразковістю поведінки, і це гінтило молодого співробітника.

– Моя бабуся з п’яти років не просто навчила мене молитв, але веліла пройнятися вірою. Звідси й неприйняття зловживань і беззаконня. Моя порядність народилася раніше за мене. Через це завжди так важко було працювати й жити, – вихоплюється у Володимира Артемовича.

І ось він – оперуповноважений, слідчий, заступник, потім – начальник Юхновського райвідділу міліції. Етапи професійного зростання проходять у тяжких умовах. Але школа добра. Вже маючи 20-річний досвід служби, він домагається переведення до України, щоб мати можливість опікуватися старими батьками. Одеса зустріла «москвича» скептично, йому було запропоновано походити рік у простих операх.

– Кримінальний світ приморського міста розслаблятися не давав: грабунки, розбої, підпали… Що не день – до бою! – згадує 

В. Куцив. – У мені прокинувся детектив. Я не шкодую, що багато років віддав роботі в обласному карному розшуку, був одним із керівників підрозділу. Віддавши цій службі загалом 27 років, пізніше ще 6 років здійснював нагляд за діяльністю управління боротьби з організованою злочинністю, будучи старшим радником юстиції в Одеській обласній прокуратурі.

Тепер – відставка, пенсія, тиша міської квартири. І біль від ран, що гостро нагадує про часи непримиренного протистояння соціальній погані. Володимир Артемович брав участь у всіх відповідальних затриманнях. На одній з операцій йому переїхала ноги вантажівка, колеса роздробили гомілкові кістки. Коли брали озброєного бандита, той вистрілив через двері. Куля, прошивши дошки, рикошетом устромилася в край колінної чашечки. Звідси й кульгавість у похилому віці. На правому та лівому передпліччях, на грудях близько серця – сліди від проникаючих ножових ударів. Шрам під лівим оком від друзки, що встромилася у віко, повертає розповідь до днів, коли В. Куцив відбивався сам від десятка запеклих зеків, озброєних кілками. Двоє товаришів по службі з наряду тоді лежали на дорозі непритомні. Болить ушкоджена в сутичці надбрівна кістка.

Темперамент боротьби посилював бажання віддати злу за законом. Ризик міліцейської служби породжував чуття фатуму. Якось у двобої на майданчику відкритого тамбура товарного вагона бандит скинув В. Куцива на рейки. Поїзд рушив, загибель здавалася неминучою. Однак його, прибитого й нерухомого, тоді якимось чином відкинуло за межі полотна, і колеса прокотилися мимо. Цей та ще кілька випадків такого ж непоясненного порятунку розбудили віру в чудо. 

Болісно проходило осмислення кризових моментів, коли потрібно було стріляти в супротивника. Поступово складався погляд на злочинця як на людину, що заблукала, яку треба наставити на шлях істини: нехай у вигляді понесеного покарання, якщо не можна інакше. І Володимир Артемович вимагав від підлеглих поваги до затриманих, вважав, що потрібно строго вимагати зі співробітників, які вибивали зізнання силою. 

Стежачи за роздумами ветерана, прослідковуючи терни в його долі, зіткнення в його душі совісті та службового обов’язку, природного для людини страху та волі у ствердженні справедливості, можна сприйняти розповідь В. Куцива про себе як сповідь. І як результат накопиченого духовного досвіду життя сприйняти фоліанти із золотим тисненням, що містять віршований виклад Старого й Нового завітів. Це, як з’ясовується, не остаточний підсумок осмислення слів Писання. Володимир Артемович багато годин проводить за письмовим столом, кожен аркуш із відпрацьованим текстом, за його визнанням, пропущений ним через голову й серце. Та на додачу до зробленого втілені у вірші ще й історії діянь святих апостолів. Даний рукопис не відхилений, – він проходить перевірку на відповідність першоджерелу та редактуру в духовній митрополії в Києві.

А крім благословення, як визнання земних заслуг ветерана, на його бойовому мундирі з полковницькими погонами поблискують 16 державних нагород.

– Найдорожча – медаль «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку» II ступеня, – показує В. Куцив. – Найвищі – орден Української православної церкви Святого Іллі Муромця – за першу книжку і орден Святого Володимира хрестителя Русі II ступеня – за другу. 

Ось такий феномен! Звідки у правоохоронця, який роками читав оперативні звіти, резюме судових експертиз, писав рапорти і протоколи, таке чуття ритму, чіткість римування, ясність письма? За його визнанням, він шанував Біблію з дитинства, звертався до неї в тяжкі хвилини, але ніколи не думав братися за поетичний виклад цього найважливішого документа християнства. 

Де ця давно літня людина черпає енергію на титанічну працю, розпочату 1999 року, до сьогодні вміщену в шести томах обсягом 5537 сторінок віршованого друкованого тексту? Причім без метафоричного вимислу, цілком відповідно до канонічно вивірених віх подій. Як насмілився? Мабуть, вистраждав це право! У будь-якому разі, зустрів розуміння людей довкола себе. Книжки так і не вийшли б у світ, якби на їх видання добровільно не зібрали гроші колишні колеги, офіцери міліції, прокуратури, військовики нового покоління, – загалом 68 чоловік. Допомогли родичі. Особливу старанність у друкуванні рукопису виказав молодший брат Олександр Артемович. Усі люди не багаті! Тому два роки довелося ходити по колу із шапкою, щоб видати поетичний переказ Старого завіту. Сьогодні Володимир Куцив не може подолати ті ж складнощі, щоб віднести до видавництва чергову працю. 

Тим часом працівники органів кажуть, що ці віршовані тексти по-новому змусили їх глянути на віровчення та своє життя. Люди, що читали ці твори, вважають, що їх потрібно вивчати у школах, вони також допоможуть бага­тьом ув’язненим стати на шлях виправлення. Багато хто запитує, де можна купити ці вірші. Але тираж 1000 примірників практично весь роздаровано з християнською безкорисливістю. На ньому Володимир Артемович не заробив ані гривні.