Перше згадування про школу в селі Цибулівці датується 1860 роком. У той час вона мала статус церковно-приходської. Через сто літ до приміщення зробили прибудову, і в такому вигляді навчальний заклад діє по сьогодні. Якщо відверто, зовні школа непоказна, та коли заходиш всередину – любов до більш ніж 150-річної альма-матер відчувається у всьому.
Найперше вражає оздоблення класних кімнат, розмальовані стіни. На них квіти, немов живі, а казкові герої примушують посміхатися. Такий подарунок зробила місцева художниця. Кожен клас оформлений по-своєму, в них світло, чисто і затишно.
– Наша школа розрахована на 100 місць, але фактично навчається майже 130 дітей, – розповів директор навчального закладу Віктор Харитонович Ткаченко, депутат районної ради, вчитель із 43-річним стажем. – Хоча умови і скромні, та цибулівські школярі вже декілька років виборюють першість серед неповних шкіл у різноманітних конкурсах та олімпіадах. З допомогою місцевих фермерів намагаємося створити для дітей належні умови. Звичайно, колись при колгоспах було все набагато простіше, пережили ми й дуже складні часи занепаду, та останнім часом ситуація налагоджується. Як самі бачите, підтримуємо будівлю в хорошому стані, нещодавно придбали цифровий мікроскоп та набір мікропрепаратів, нові тенісні столи і м’ячі, оновили обладнання комп’ютерного класу, маємо власну башту Рожновського. Намагаємося йти в ногу з часом.
Але є у старенької школи і свої біди, серед яких – неможливість обладнати внутрішній туалет, як належить за сучасними вимогами. Вільного приміщення всередині немає, а зміщувати стіни якось боязко. Хочеться замінити вікна, бо вже багато років немає можливості провітрювати класи. Та педколектив не втрачає надії, вірить, що й у Цибулівці настануть кращі часи.
– Утримувати такі старі школи дуже важко, – долучився до нашої розмови один з місцевих сільгоспвиробників Іван Петрович Недоснований, він частий гість у цибулівських вчителів. – Фермери, звичайно, не полишають навчальний заклад без своєї уваги, допомагають у міру можливостей, та щось дуже змінити ми не спроможні. Сільгосппідприємство «Адапт», яке очолює мій син, обробляє на території Цибулівської сільради 800 гектарів ріллі. Це розпайована земля, тож ми намагаємося не ображати власників паїв і розраховуватися з людьми сповна. Усім відомо, що агробізнес – доволі ризикована справа, бо українські хлібороби ніколи не впевнені у кінцевому результаті. Та все ж, я вважаю, що навіть у такій непростій економічній ситуації не слід забувати про розвиток соціальної сфери на селі. Бо ми, аграрії, хоча б якісь поточні проблеми можемо вирішувати за власні кошти.
