Пам’ятаєте притчу, як одна жінка запросила додому трьох старців, що сиділи неподалік її дому. Однак ті відповіли, що ніколи не заходять в дім разом, бо одного звати Добробут, другого – Багатство, третього – Любов, і запропонували їй порадитись з чоловіком, кого запросити до хати. Та коли вона покликала Любов, разом з нею зайшли Добробут і Багатство, сказавши їй: «Де йде Любов, ми йдемо також».
А згадалась ця притча в контексті новорічно-різдвяних свят, які розпочали свій цикл. Адже суттю кожного з них є любов, духовне піднесення, відродження обрядів і традицій українського народу. Особливо гарно, з залученням дітей, молоді, людей старшого віку, проходять свята у селі Загнітків. Цьогорічний зимовий цикл свят за традицією тут вже розпочався з так званого дівочого свята Катерини. За ним – важливий обряд – кусання Калити на Андріївських вечорницях. Ритуальний корж дівчата замісили, сформували у вигляді Сонця, прикрасили по краях, ніби промінчиками-хвильками – символом безперервності руху, безкінечності життя… Тут жодне свято, жодне дійство не забуте. Всі вони відроджуються і передаються так, як святкували прапращури, зі збереженням особливостей загнітківського краю.
Будинок культури до участі у всіх заходах залучає школярів. Тут діють народний фольклорно-автентичний колектив «Витоки», вокальний ансамбль «Загнітківчанка», духовий, драматичний та хореографічний гуртки, гурток художнього читання тощо. Створено альбом «Народні перлини», власну фонотеку, у сільській школі – історико-краєзнавчий музей. Саме в ньому зберігаються та популяризуються декоративно-ужиткові витвори краю, проводяться уроки історії, природознавства, екскурсії, зустрічі з гостями села та демонстрація обрядів краю. Ну, а той факт, що залучення до мистецтва (особливо молоді) сприяє зміцненню правопорядку на території сільської ради, теж має велике значення.
Нива духовності у цьому селі засівається щедро. І працівникам місцевого Будинку культури, який є джерелом духовності, належить провідна роль.
– Найцінніший скарб – збереження духовності. Не секрет, що багато хто сьогодні забуває старих, зрікається малих, не читає, не ходить до музеїв, театрів. Чи не є це духовною кризою суспільства? Духовну культуру, побут українського народу неможливо уявити без різноманітних звичаїв та обрядів. Тому ми надаємо святам і обрядам важливого значення. Бо це явище, яке сприяє формуванню особистості, духовному розвитку людини, – переконана директор Загнітківського будинку культури Єфросинія Сторож.
– «Бережіть собори душ ваших…» – цей вислів глибоко запав мені в серце ще зі шкільних років. Сьогодні я сприймаю його як застереження не лише героям роману Олеся Гончара. Це звернення до кожного з нас, нині живущих, – підхоплює розмову художній керівник сільського Будинку культури Сергій Олійник.
До речі, Сергій Григорович Олійник – талановитий музикант. Він грає на багатьох музичних інструментах, володіє чудовим голосом, тонким відчуттям прекрасного, він самовіданно любить свій край. До нього охоче йдуть вчитися мистецькій справі юні загнітківці. Сьогодні духовий гурток відвідує дві групи школярів, де поряд з хлопцями навчаються і дівчата. Духовий оркестр є також частиною народного фольклорно-автентичного колективу «Витоки».
Вихованці під керівництвом Є.Г. Сторож і С.Г. Олійника збирають, вивчають і поширюють народні традиції, звичаї, обряди.
«Духовні, моральні релігійні цінності – основа суспільства, його живе коріння… Неможливо подолати соціально-економічну кризу доти, доки не знайдемо спасіння від спустошення в умах і серцях. Економіка і політика вторинні відносно культури, духовності та моралі. Спочатку потрібно відродити і сформувати національну культуру, «дух народу», а потім уже на основі цього розвивати економіку», – читаю роздуми нашого сучасника, кандидата філософських наук, доцента Національного авіаційного університету Леоніда Чупрія і тепло стає на душі від усвідомлення того, що наше суспільство ще не все втратило. Бо якщо у глибинці, в селі на півночі Одещини, прагнуть зберегти духовне багатство свого краю, свого народу, яке пронизане високою мораллю, то можна вірити в те, що у нас є майбутнє.
Адже кожне духовне свято, які так трепетно доносять до своїх земляків загнітківські культармійці, – це повчальна історія, це невичерпна криниця мудрості і світла, безкорисливої любові до ближнього, що надзвичайно важливо в усі часи. Бо любов золотою ниткою вплітається у життя кожного з раннього дитинства і аж до глибокої старості, наповнюючи його високими прагненнями. А де є Любов, там є Багатство – духовне і матеріальне, є Добробут Людини, Сім’ї, Народу.
