У селі Орлівка, що в Ренійському районі, у кожного четвертого школяра один із батьків або зразу обоє за кордоном – на заробітках. Жителі цього молдавського села їдуть переважно до Італії, де не зазнають особливого мовного дискомфорту, або до Росії.
Нещодавно з'явилася нова сумна тенденція: торік за кордон виїхали 18% випускників школи, вступивши до вищих навчальних закладів Румунії. Мета юнаків та дівчат – бути ближче до батьків, що працюють в Італії, і знайти місце під сонцем у Євросоюзі.
Звичайно, якщо кожен п'ятий випускник сільської школи продовжує освіту за кордоном, можна говорити про високу якість знань, що їх діти здобули в рідному селі. У районному рейтингу Орлівська школа посідає друге місце, її учні поступаються в інтелектуальних і творчих досягненнях лише Ренійській гімназії та ліцею, де є профільні класи з поглибленим вивчанням предметів.
Педагогічний колектив Орлівської школи не тільки дає дітям глибокі знання, але й проводить всебічну виховну роботу. Так, у цій сільській школі створено чудовий історико-етнографічний музей. Крім цього, нещодавно у школі почали збирати експозиції про Велику Вітчизняну війну, адже Орлівка провела на фронт чимало бійців.
На жаль, час бере своє.
– Раніше у нас у селі була традиція: 9 Травня ветерани збиралися на мітинг біля сільради, а потім колоною йшли до школи – ордени та медалі дзвеніли здалеку, – розповідає директорка школи Олена Георгіївна Лупу. – Торік на урочистій лінійці, присвяченій Дневі Перемоги, вперше не було жодного фронтовика. Немає слів, щоб передати скорботу за цією непоправною втратою. Герої – один за одним – пішли від нас на наших очах. Тому діти беруть щонайактивнішу участь у створенні музею Великої Вітчизняної війни. Ми збираємо фотографії, сім’ї фронтовиків передають нам реліквії, що розповідають про Другу світову. З особливим трепетом доглядають школярі могилу командира розвідроти Миколи Міняленка, який був родом із Воронезької області, а знайшов своє останнє пристановище на землі Бессарабії. Орлівцям вдалося знайти його дочку та сина, який народився вже після того, як батько пішов на фронт, листуються з ними.
Діти цікавляться не тільки історією країни, краю, але й своїх родин. Так, двоюрідні сестри Марина Іванова та Людмила Лунка вивчили свій рід до восьмого коліна, написавши на цю тему цілу дослідницьку роботу, – вона посіла призове місце в районному конкурсі слухачів Малої академії наук.
– У наших прабабусь було по 10-13 дітей, – говорить Марина. – Як вони поралися з домашньою роботою, важко уявити. Сьогодні в нашому історико-етнографічному музеї стоїть діючий ткацький верстат, але працювати на ньому ми вже не вміємо. Наші предки були знатними хліборобами. Усе, що потрібно для життя, їм давала земля.
Чому сьогодні ця ж земля не може прогодувати своїх дітей, – тема для окремої публікації. Зберігаючи історію, записуючи спогади своїх дідів та прадідів, учні Орлівської школи, проте, думають про своє майбутнє. Вони старанно опановують ази наук, щоб потім продовжити освіту.
– Велике благо для сільської школи – незалежне тестування, коли кожен випускник одержує справедливу оцінку та реальні шанси посісти своє місце в тому чи іншому вузі, – говорить Олена Георгіївна Лупу. – У минулому навчальному році дві третини випускників нашої школи – 23 з 39 – вступили до вищих навчальних закладів на бюджет, лише деякі навчаються на контракті або залишилися працювати в селі. Київ, Севастополь, Одеса й навіть Москва – наші діти не відчувають дискомфорту в мегаполісах.
Так, через міграцію зменшується населення цього самобутнього молдавського села: ще сім років тому в школі вчилися 437 дітей, сьогодні – 306. Але одна справа, коли в селах зростають майбутні фахівці для України, і дуже прикро, коли перспективна молодь їде за кордон.
