У Золотій залі Літературного музею відбулася презентація книжки віршів Семена Кесельмана «Стеклянные сны», виданої за сприяння Всесвітнього клубу одеситів.

Семен Кесельман – одеський поет, свої гумористичні вірші підписував псевдонімом «Эскесс». «Стеклянные сны» – це перше видання, за життя поета не вийшло жодної його книжки. Про необхідність повернути спадщину забутого поета протягом десятиліть вели мову одеські та закордонні дослідники.

У літературних колах Семену Ке­сельману відведено особливу роль. Багато які критики сходяться в думці, що він був одним із найталановитіших одеських поетів.

Архів Кесельмана багато років зберігала його дружина, яка передала написане дослідникові культурного життя Одеси Сергію Лущику, який вивчає життя та творчість напівзабутого поета.

Загалом же видання підготовлене С. Лущиком, О. Барковською, Є. Голубовським, А. Яворською. До книжки ввійшли біографічна стаття про С. Кесельмана, ліричні та гумористичні вірші, що раніше не публікувалися, понад сто малюнків автора, його фотографії.

Шлях Кесельмана в літературу був тернистим. Перші його публікації з’явилися 1911 року. Наступні кілька років стали піком його творчості. Потім його діяльність стала згасати. У Кесельмана, людини закритої з натури, не залагодилися відносини з колегами по літературному цехові. Багато хто кепкував з нього, з його зовнішності та манер.

Після приходу радянської влади він припинив писати. Багато які літератори тоді полишили Одесу й перебралися до Москви, щоб там влитися в нове суспільство та продовжити літературну діяльність, однак Кесельман залишився відданим рідному місту.

На презентації читалися кращі вірші поета, що демонструють його специфічний погляд на світ, розкривають наболіле. Вони нагадували щоденник душі автора.

Я жду любви, как позднего трамвая,

Гляжу во мглу до слез, до боли глаз,

Творя волшбу, чтоб точка огневая

В конце пустынной улицы зажглась.

Я жду. В душе, – как Млечный путь 

в цистерне, – 

Лишь отраженья зыблются одни.

И грезится, что в сырости вечерней

Уже скользят прозрачные огни.

Семену Кесельману дісталося певне, хоч і невелике, визнання. Його твори публікувалися в одеських газетах. Але, безумовно, це визнання не відповідало повною мірою ступеневі його обдарування.

В Одесі не мусить бути втрачених поетів, бо хороших поетів багато не буває. І будь-який гідний автор закладає цеглинку у фундамент вітчизняної літератури, яка далі формується під впливом нових авторів і віянь.