Багато конкурсів, фестивалів та інших заходів, присвячених великому сину українського народу – Тарасу Шевченку, ініційовано та проведено на всіх рівнях, від маленьких селищ і аж до обласного центру. 

– До науково-методичного центру української мови та літератури, українознавства Одеського обласного інституту удосконалення вчителів на розгляд обласного журі XIII конкурсу учнівської творчості надійшло сімдесят три роботи в номінації «Література», – розповіла завідувачка центру Світлана Свінтковська. – За підсумками змагання лише п’ятеро з конкурсантів представлятимуть нашу область у столиці. Треба сказати, роботи гідні уваги та призових місць.

Отже, честь регіону в номінації «Література» у Києві представлятимуть: учениця одинадцятого класу Татарбунарського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів – гімназія» Анастасія Давид (вчитель А. Витовтова), учениця 11 класу середнього загальноосвітнього навчального закладу №1 ім. О.В. Суворова І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови міста Ізмаїл Марія Зирянова (вчитель О. Проценко), учениця 10 класу Красноокнянського НВК Ірина Платон (вчитель Н. Кожухар), учень 10 класу НВК «Балтська ЗОШ І-ІІІ ступенів» №3 – колегіум В’ячеслав Лойтаренко (вчитель І. Безугла), учениця 8 класу Одеського НВК «Гармонія» «ЗОШ І-ІІ ступенів – гімназія №6» Дар’я Огданець (вчитель Л. Ткачук). 

Пропонуємо до вашої уваги деякі уривки з цих робіт:

«Кожна нація славиться своїми визначними літературними геніями. Для Англії це був Байрон, для Німеччини – Гете, для Польщі – Міцкевич, для Россії – Пушкін. У сузір`ї поетів світового значення невгасимо сяє ім’я генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Його спадщина ввійшла у свідомість народних мас і з кожною історичною епохою набуває все нової діючої сили.

Тарас Шевченко для українців – Поет, Художник і Пророк, який, простуючи крізь століття в сьогодення, начебто стає сучасником і співучасником наших діянь. Для справжніх геніїв час не вимірюється датами народження і смерті: їхні ідеї і творче надбання перебувають поза часом, вони безсмертні! Високо підняв Шевченко поетичне світле слово – і стало видно по всій країні, куди кожен з нас мусить простувати. Він володів чудовим даром, завдяки якому міг не просто талановито оповідати і малювати, але й пронизати читача словом, як променем. Письменник із кріпаків, цькований, засланий, нещасливий в особистому житті, він віддав себе всього Батьківщині, і в цім творчім пориві наче намагався віддати їй водночас свою повноту і завершеність. Слово його животворяще стало ядром нової сили – народності, яка утвердила на всі віки українську суть. Думи народу, його сподівання і прагнення були для Шевченка тим джерелом, яке підтримувало в ньому полум’яний вогонь, що не згасав у його душі від юних років аж до останніх хвилин тяжкого життя. 

Знову і знову перечитуючи сторінки «Кобзаря» та його «Заповіт», ми відновлюємо вірність ідеалам геніального поета, видатного державницького та народного мислителя, найгуманнішого Пророка України…». 

Лойтаренко В’ячеслав (робота «Українська родина, як і великий наш Кобзар, – вічні»).

Учениця одинадцятого класу Анастасія Давид, взявши за основу твори Тараса Григоровича, склала свої вірші-алюзії в роботі «Щоб слово пломенем взялось…». Пропонуємо до вашої уваги деякі з них:

 

«Та неоднаково мені…»

Вихід на Захід як вихід на запах…

Сходинки в себе, до себе чи від…

Кроки по ребрах, по рейках, по трапах.

Сходження в небо – дорога на Схід.

Чуєш! Я вкотре вже скривджена братом

(як гостре лезо на дотик батіг…)!

Ліва і права щока – розтята,

Ліва – це Захід. Права – це Схід…

Боже… Чи трохи тобі мене треба?

Може, не відаєш – я з тих живих, 

Що відрікалися тричі від себе…

Тричі від себе – гадаєш, не гріх?

Може, це Юда з любові був катом?

(Чи ж не боліло йому хоч на чверть?...)

Сина небесного вести до страти,

Вести до неба… неначе на смерть.

 

«Орю свій переліг…»

Я очі ховаю – не втратить би тями.

Стою на порозі страшної біди.

Тієї, що треба накрити словами: 

«не вбий»,

«не украдь»,

«не впади»,

«не зведи»…

Розрихлюю ниву, що впала роками.

Та сію слова-зерна правди гірчичні.

Слова-заклинання саджаю рядками,

Щоб виплекать-викохать істини вічні.

Чи день усміхнеться, 

чи вітер духмяний – 

Тривога по серцю, мов хвиля, біжить,

Я випрошу в долі дощі і тумани.

Над полем своїм 

не втомлюсь ворожить.

В одеських школах також багато знають про життя та творчість Тараса Григоровича. Теж пишуть і малюють за шевченківськими мотивами.

– Діти із задоволенням декламують вірші поета, – говорить вчителька 1-Б класу школи № 30 м. Одеса Людмила Лозовська. – Особливо люблять малювати або майструвати поробки за мотивами творів Кобзаря. Можу відзначити роботи Дарини Пінковської, Катерини Максимової. А Валерія Кракан навіть «вплела» у свій малюнок вірш митця «І досі сниться…». До речі, батьки зауважують, що про деякі невідомі їм подробиці з життя поета вони дізналися від своїх дітей. Приємно бачити, що першокласники такі зацікавлені цією тематикою не тільки у школі, а й вдома.