Михайло Божій
(1911 – 1990)
Михайло Михайлович Божій – один із найяскравіших українських майстрів пензля. Народився у місті Миколаєві, там же навчався у художньому технікумі. Першими його творами були глиняні коники. Пізніше почав малювати вугіллям та синькою.
1936 року Михайла Божія запросили художником-мультиплікатором на Одеську кіностудію. Юнакові не одразу відкрилося велике мистецтво.
Уперше він виставив свої роботи 1938 року на обласній художній виставці. Дебютував кількома портретними етюдами.
По-справжньому зрілою роботою стала його картина «Портрет відмінниці Світлани Шипунової»
(1950 р.). Новим творчим успіхом – картина «Медсестра» (1955 р.)
З любов’ю малював він дітей, близьких людей.
Картина «Думи мої, думи…» (1959 – 1960 рр.) поклала початок новому напряму у творчості Михайла Божія. Тарас Шевченко змальований на березі Дніпра. Поет йде у глибокій задумі, долаючи життєві труднощі.
Майже десять років працював художник над полотном «Катерина» (1971 р.), мотив якого навіяла однойменна поема Кобзаря.
Михайло Божій був удостоєний звання народного художника України, лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани».
Борис Нечерда
(1939 – 1998)
Він родом із Житомирщини. Але майже все життя пов’язане зі степовою Україною. Спочатку це була Олександрія Кіровоградської області, а потім Одеса.
До Одеси його покликало море. Навчався в інституті інженерів морського флоту, та інженером-суднобудівельником не став – захопило віршування. Спочатку писав російською мовою. Але за порадою Максима Рильського перейшов на українську.
За життя Борис Нечерда видав 12 книжок поезій та один роман. Майже кожне видання виходило у світ з труднощами. Цензура прискіпливо придивлялася до кожного твору. Не допомагали навіть передмови та післямови авторитетних і політично надійних літературознавців. Однією з причин такої «пильності» була, мабуть, регулярна поява віршів одесита на сторінках антологій, що видавалися у країнах Європи, США, Канаді на підтримку дисидентського руху в Україні.
Належно поцінована його творчість уже посмертно. За видання «Останньої книги» Борису Андрійовичу Нечерді було присвоєно звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000 рік).
Володимир Рутківський
(нар. 18 квітня 1937 р.)
Володимир Григорович Рутківський родом з Шевченківського краю, але все творче життя пов’язане з Одесою. Тут він навчався у політехнічному інституті, тут почав друкувати перші вірші, видавати книжки.
У шістдесятих роках працював на Одеському суперфосфатному заводі. Але потім, з незначними перервами, заробляв на хліб насущний журналістикою. Працював він і в «Одеських вістях» завідувачем відділу. Досить плідно й успішно.
У його творчому доробку поетичні збірки «Краплини сонця», «Плоти», «Повітря на двох», «Рівновага», «Знак глибини», «День живої води».
Потім Володимир Рутківський перейшов на прозу переважно для дітей та юнацтва. Став дуже популярним письменником і в Україні, і за кордоном. Він автор повістей «Аннушка», «Гості на мітлі», «Бухтик з тихого затону», «Канікули у Воронівці», «Намети над річкою», «Слуга баби Яги».
Широке визнання Володимиру Рутківському принесла пригодницька трилогія про козацьких джур, що побачила світ у видавництві «Абабагаламага»: «Джури козака Швайки» (2007 р.), «Джури-характерники» (2009 р.), «Джури і підводний човен» (2010 р.).
2011 року Володимир Рутківський став лауреатом премії «Книга року Бі-Бі-Сі» за історичний роман «Сині Води» у 2-х томах.
9 березня 1912 року було оголошено список переможців Національної премії ім. Т.Г. Шевченка. Володимир Рутківський здобув перемогу у номінації «Література». Так високо була поцінована історична трилогія для дітей.
Василь Фащенко
(1929 – 1999)
Дві книжки Василя Васильовича Фащенка з теорії літератури «У глибинах людського буття» (1981) та «Характеры и ситуации» (1982) – удостоєні Шевченківської премії 1985 року.
Виступаючи з нагоди вручення йому цієї високої відзнаки, Василь Васильович зізнавався, що серед найдорожчих для нього книжок був і залишається «Кобзар». У статті «Шевченко і сучасність» (1989 рік) Василь Фащенко пророчо заявив: «Як геніальна людина Шевченко належить не тільки своїй добі. Він – наш сучасник. І буде жити в будучині наших нащадків». Василь Васильович Фащенко писав, що нам заповідано навчатися чужому і не цуратися свого. А в нас частина українців зреклася рідної мови. Замислимося про те, як добра воля у виборі мови навчання через кволе виховання національної гідності перетворилася на свою протилежність. І тепер від того, хто не «німий раб», слово вимагає захисту. Не дбати в Україні про буття української мови в усіх сферах – це означає відступати від заповітів Тараса Шевченка. Національне виродження як масове явище призводить до озлоблення й дегуманізації. Автор послання «І мертвим, і живим, і не народженим…» бачив, як ті, що зреклися матері, оберталися на духовних калік, які «правдою торгують».
Чимало титулів було у Василя Васильовича Фащенка, та найпочесніший – вчитель. Він кожним днем свого життя підтверджував право називатися ним.
Тарас Федюк
(нар. 6 жовтня 1954 р.)
Тарас Федюк – майстер філософської лірики. Народився у родині вчителя. Одеський поет і видавець Володимир Гетьман звернув увагу на оригінальні вірші учня Ананьївської середньої школи і порадив вступати до Одеського університету на філологічний факультет.
Ще у студентські роки Тарас Федюк став автором першої збірки «Досвітні журавлі» (Одеса, «Маяк», 1975 р.). Молодого автора привітали Григорій Андрійович В’язовський, Іван Михайлович Дузь – професори-літератори, викладачі університету, керівництво Одеської обласної організації спілки письменників. Незабаром Тарас Федюк поповнив професійні творчі лави, видавши у тому ж «Маяку» чудові книжки «Віч-на-віч» (1979 р.) «… І промовчати не посмів» (1987 р.).
У подальшому Тарас Федюк видає книжки у Києві та у Львові.
З 1997 по 2000 рік – віце-президент, а з 2000 року – президент Асоціації українських письменників. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2007 року за поетичну збірку «Обличчя пустелі».
