Євдокія Михайлівна Масленникова присвятила, як сказали б колись, «народній освіті» Придунайського регіону понад сорок років. Втім, улюбленій справі – роботі з дітьми – ця дивовижна жінка віддала набагато більше часу, ніж офіційно значиться в трудовій книжці. Адже після виходу на заслужений відпочинок вона ось уже 24 роки очолює в Ізмаїлі Дитячий фонд.
Народилася Євдокія в селі Корячка (нині – с. Мирне Кілійського району). Родина Масленникових походила з потомствених старообрядників. Любов та повагу до праці, властиві старообрядникам, Євдокія встала з дитинства. Головним заняттям дітей було надання посильної допомоги в догляді за садом та виноградником. Ще затемна діти, яких у родині було семеро, вставали разом з батьком і за два кілометри вирушали на прополювання виноградника. Родина також мала крамницю і шинок. Працювали багато і тому був достаток.
У Корячці Євдокія пішла до школи. Дотепер пам’ятає, як румунська влада забороняла населенню розмовляти будь-якою мовою крім румунської. Незважаючи на це, навчаючись чужою мовою, дівчинка встигала на «відмінно». Пам’ятає, як разом з однолітками збирала для румунських вчителів польову ромашку і чаїні яйця. Саме з того часу Євдокія Михайлівна запам’ятала один з головних уроків свого життя: щоб чогось домогтися, потрібно докласти чималих зусиль. Досвід дитинства та отроцтва дозволив закласти ту духовну базу, яка неодноразово допомагала в житті.
Однак, матеріальний добробут Масленникових тривав недовго. Одного разу, коли глава родини у господарських справах поїхав до Галаца, господарство обікрали. Із цього часу в родині поселилися жахливі злидні.
У роки Другої світової війни Масленникови дали притулок Семену Трахману – підлітку, який дивом уникнув смерті, коли винищували в Південній Бессарабії єврейське населення. За це через шість десятиріч Масленникови, зокрема Євдокія Михайлівна, були названі «Праведниками України». Із Семеном Трахманом наша героїня підтримувала теплі дружні стосунки до самої його смерті в Ізмаїлі у 1999 році.
Зі столицею українського Придунав’я Євдокія Масленникова пов’язала своє життя у 1946 році, коли вступила до педагогічного училища. Успішно закінчивши за направленням поїхала працювати вчителькою до Василівської сільської школи Кілійського району. Однак доля покликала назад до Ізмаїла – моряком Дунайського пароплавства працював наречений. Тут дівчина працювала в декількох школах. Починала з посади старшої піонервожатої, а також учительки молодших класів. Свій перший випуск початкової школи Євдокія Михайлівна пам’ятає донині. Сьогодні її «першокласникам» – по 65 років (!)
У 1957 році закінчила фізико-математичний факультет Ізмаїльського вчительського інституту, а у 1963-му – математичний факультет Тираспольського педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка. Двадцять років відпрацювала в школі № 4, півтора десятка років викладала математику в школі № 11.
Вона дивовижно різнобічна людина. У 1987 році, наприклад, отримала Грамоту ДТСААФ за перше місце у стрільбі із пневматичної гвинтівки. Приблизно в цей же період удостоїлася від Польського радіо Диплома за участь у конкурсі «Великий Жовтень – сучасність і перспективи». Брала участь у конкурсах Польського радіо, присвячених Ф. Шопену, вихованню дітей. Писала для популярного журналу «Польща». Цей досвід дуже знадобився пізніше, коли Євдокія Михайлівна підготувала книжку своїх спогадів. Вона вийшла у 2010 році і називалася «Жити, щоб пам’ятати». До речі, і сьогодні героїня нашої розповіді виношує плани написати ще одніу книжку – про сьогоднішню свою діяльність.
Коли у 1990 році настав час іти на заслужений відпочинок, з виконкому Ізмаїльської міськради надійшла досить несподівана пропозиція – створити в місті Дитячий фонд. Так у 1991 році в Ізмаїлі з’явилася доброчинна організація, без якої сьогодні вже важко уявити собі громадське життя міста. З того часу Євдокія Масленникова є беззмінною головою Дитячого фонду.
Скільком сиротам, знедоленим та нужденним дітям допомогла! Її колишні підопічні не забувають добро. Регулярно відвідують свою «маму», діляться в листах радощами, наболілим. Дорослі юнаки і дівчата, які закінчили різні навчальні заклади, нерідко знову приходять до Дитячого фонду по допомогу у працевлаштуванні, просять Євдокію Михайлівну влаштувати свою дитину до дитсадка. І знають: тут їх завжди привітно зустрінуть і допоможуть. Нині Дитячий фонд опікується понад 110 дітьми-сиротами та близько 170 дітьми із обмеженими фізичними можливостями.
Вже сім років при Свято-Нікольському старообрядницькому храмі в Ізмаїлі працює недільна школа. До її відкриття Євдокія Масленникова теж доклала своїх зусиль – знайшла мецената, який відремонтував приміщення, купив меблі.
Вона удостоєна ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, Почесної відзнаки Ізмаїльської міськради «За заслуги перед містом». У 2001 році Євдокія Масленникова стала «Жінкою року» в Ізмаїлі (номінація «Серце віддаю дітям»). Фонд пам’яті жертв фашизму Всеукраїнської єврейської ради присвоїв їй звання «Праведник України».
Сьогодні Євдокія Михайлівна, якій вчора виповнилося 85 років, каже: «Я все своє життя любила дітей, тому закликаю всіх: доторкніться до серця кожної дитини». І немає в цих словах пишномовства чи позерства. Вона вже довела справами щирість своїх слів.
