75 років тому, 14 квітня 1939 року, побачив світ перший номер газети Одеського військового округу «Защитник Родины», яка після проголошення незалежності України отримала назву «Слава і честь».

Понад 67 років на її сторінках чесно та об’єктивно висвітлювалися найважливіші та найцікавіші події, що відбувались у світі, країні, військах Одеського військового округу та Південного оперативного командування. За майже сім десятків років у її творчому колективі випадало служити та працювати багатьом поколінням військових журналістів, які завжди намагалися гідно виконувати свій професійний та військовий обов’язок.

Сказати зараз про газету щось нове – важко. Вона про себе сама все сказала. А вірніше, сказали люди своїми цікавими та повчальними кореспонденціями, статтями, інформаційними повідомленнями, нарисами та фоторепортажами. Згадати, як це було? Доцільно.

Адже за всіх часів газета була першоджерелом інформації спочатку для радянських, а згодом українських солдатів і сержантів, прапорщиків та офіцерів, генералів і адміралів. Так було й напередодні Великої Вітчизняної війни, і на фронті, і за часів повоєнної відбудови, хрущовської відлиги, брежнєвського застою, горбачовської перебудови та на сучасному етапі становлення і розвитку незалежності України.

«Защитник Родины» народився у тривожний передвоєнний час. До жовтня 1939-го входив до складу Одеської армійської групи, а після створення Одеського військового округу став його головним друкованим органом.

Згодом була війна… 

21 червня 1941 року за завданням першого редактора газети Дмитра Чекулаєва військовий кореспондент Михайло Рижак відбув у відрядження до Бессарабії. Йому було доручено підготувати фоторепортаж про бойове навчання одного із з’єднань військ округу. Репортаж було надруковано, але так сталося, що за своєю тематикою він вже був не навчально-бойовим, а вогняно-фронтовим.

З першого дня Великої Вітчизняної військові журналісти газети перебували на передовій. Били ворога словом, а нерідко і зброєю. Не всі з них повернулися з цього кривавого бойовиська. Не дописали, не розповіли щось важливе та головне фронтові кореспонденти Олександр Садьяфаров, Євген Ігнатьєв, Михайло Зац, Павло Ульянов, Іван Оніщук, Гаврило Осенко, Марк Макаров, Лазар Тонконогий, Володимир Сивобородько.

Разом із частинами 9-ї армії бойовий шлях редакції пролягав через Молдову, Україну, Північний Кавказ. З 1941-го по 1944 рік у газеті працювали такі видатні письменники, як Костянтин Паустовський та Вадим Собко, Сергій Михалков і Петро Павленко, Марк Колосов та Леонід Вишеславський, Іван Нехода та Григорій Плоткін. І кожний її черговий фронтовий номер був пронизаний оптимізмом, закликом до боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та вірою у Велику Перемогу.

Відповідно до наказу народного комісара оборони СРСР 23 березня 1944 року було знову сформовано Одеський військовий округ, а через два місяці відновився випуск окружної газети «Защитник Родины». Нагороджена медаллю «За оборону Одеси», під назвою «Защитник Родины» газета виходила у світ до 1992 року, після чого рішенням редакційної колегії стала називатися «Слава і честь». 

Змінилася назва, але незмінними залишилися творчі пріоритети колективу щодо об’єктивного висвітлювання подій, ролі журналістів у виховному та навчально-бойовому процесі.

За всі роки існування газети її редакторами були полковники Дмитро Чекулаєв, Іван Гаглов, Олексій Рогожин, Микола Сердюков, Аркадій Голишев, Садоф Данилов, Пилип Венгрін, Микола Волков, Микола Лопаткін, Віктор Мамонтов, Юрій Караулов, Павло Аксьонов, підполковники Олег Бєломестнов та Володимир Мілкін. І при керівництві кожного з них завжди віталася творча ініціатива, кореспондентська активність та професійна винахідливість. Багато які члени колективу досягнули чималих успіхів на творчій, літераторській ниві, стали письменниками та поетами, заслуженими журналістами та працівниками культури України, інших колишніх радянських республік.

Останній випуск газети «Слава і честь» було надруковано 30 грудня 2006 року. Його порядковий номер – 17320. А у квітні 2007-го на підставі директиви Міністра оборони України газету було розформовано. Що ми при цьому втратили? Передусім важливе та вагоме добре слово на адресу військовиків. Що залишилося? Знов-таки, газетне слово, яке чути крізь десятиліття…