На центральному майдані Роздільної привертає увагу величний пам’ятник геніальному поету, академіку, видатному художнику Тарасу Григоровичу Шевченку. Його образ створив заслужений художник України, автор численних скульптурних робіт Олексій Володимирович Копйов. Вони прикрашають багато міст і сіл нашого краю. Наприклад, я був свідком, коли в Одесі йшли й шли люди на відкриття пам’ятника легендарному командиру підводного човна Олександру Івановичу Маринеску.
Свою творчу діяльність він розпочав після закінчення Одеського художнього училища им. М. Грекова у 1967 році. Першими роботами заявив про себе. Став отримувати замовлення. Його роботи помітили на республіканських, всесоюзних виставках. Малював він і картини. Переважно портрети. Тих портретів сучасників, видатних історичних діячів вийшло із-під його талановитих рук близько 100. Він автор барельєфа «На кургані Слави», пам’ятника «Захисники Одеси». Він створив скульптурні образи Героя Радянського Союзу, легендарного прикордонника П.І. Державіна, заслуженого художника України С.М. Божія, його батька, лауреата Шевченківської премії М.М. Божія, меморіальні дошки майстрам своєї справи Г.З. Крижевському, М.М. Огреничу, видатному меценату Г.Г. Маразлі та іншим особистостям.
У центрі села Левадівки Миколаївського району Одеської області усміхається до своїх земляків, туристів, шанувальників неперевершений майстер-сміхотворець Степан Іванович Олійник.
Скульптор дружив із Степаном Івановичем. Переповідав мені, як бував на творчих зустрічах в одеських моряків, залізничників, які частенько запрошували до себе майстра народного сміху…
…У Роздільній завершувалося спорудження нового залізничного вокзалу. Районне товариство «Просвіта» виступило з ініціативою створити шевченківський куточок на центральній площі. Ідею встановлення пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку підтримали трудівники району. Вони звернулися з проханням допомогти до одеського скульптора Олексія Копйова, який вже створив образ Великого Кобзаря для білгород-дністровців. І він щиро відгукнувся, приїхав і за домовленістю взявся до роботи. Олексій Володимирович не раз ходив до наукової бібліотеки ім. М. Горького, перечитував твори Тараса Григоровича щоб, так би мовити, наснажитися духом Кобзаря. Він говорив: «Я вживався в образ великої людини». Памятаю, як скульптор у повісті «Варнак» звернув увагу ось на такий фрагмент:
«Я поехал из Балты в Одессу на почтовых. Это было во время полнолуния. Я проехал две станции от Балты и меня застала ночь в степи. Ночь лунная, светлая, тихая, очаровательная ночь! В степи ничто не шелохнется, ни малейшего звука, ни малейшего движения, только когда проедешь мимо могилы, то на могиле тырса пошевелится, и тебе сделается чего-то страшно.
О могилы! Могилы! Высокие могилы! Сколько возвышенных, прекрасных идей переливалось в моей молодой душе, глядя на вас, темные, немые памятники славы и бесславия.
А еще, бывало, когда ночью далеко-далеко в степи чабан заиграет на сопилке (свирели) свою однотонную грустную мелодию…».
Причитав уривок з повісті «Варнак», Олексій Володимирович сказав:
– Ну хіба так напишеш, не бачивши краси нашого південного причорноморського степу? Таки малий Тарасик у дитинстві чумакував з батьком. Бував у наших краях.
Окрім пам’ятників Тарасу Григоровичу у Білгороді-Дністровському і Роздільній, Копйов створював його погруддя для освітянських організацій, палаців культури і клубів у багатьох селищах і містах. Виконував замовлення і за кордон.
Наша дружба тривала багато літ. Я бачив, як після численних відряджень дружина Олексія Володимировича, Тетяна Андріївна, клопоталася про чоловіка, боялася, щоб він на протягах не застудився. Допомагала налагоджувати процес роботи, приймала відвідувачів. Із нею він ділився своїми задумками…
– А нічого легкого не буває, коли до справи ставишся з душею, коли хочеш відтворити справді народний образ. Творчість, – вважав Копйов, – справа дуже тонка. Як ота ниточка осінньої сонячної павутинки. Дивишся і дивишся, щоб ненароком не розірвалася. А яка ж краса панує в осінньому саду! Лови ту мить натхнення і твори, коли в тобі є Божа іскра, не давай погаснути творчому вогнику…
Його поважали колеги. Свого часу Олексій Копйов кілька років очолював обласну організацію Спілки художників України, дав творчу путівку в життя багатьом обдарованим молодим митцям, тому і не дивно, що завжди до нього зверталися студенти. Я частенько зустрічав їх у майстерні. Приходили порадитися до майстра і зовсім юні першокурсники. І він, як міг, піклувався про своє художнє училище, де і лекції читав, брав участь у нарадах молодих митців, керував дипломними роботами. І молодим було приємно, що з ними спілкується, наче батько, відомий скульптор, роботи якого експонуються в Японії та Німеччині, Італії, Франції, Росії та Болгарії.
Справу заслуженого художника України, лауреата численних премій Олексія Копйова продовжують його обдаровані учні.
