«Швидка» працювала в умовах, наближених до військових
На вістрі ситуації увесь час перебували медики – працівники служби «швидкої», лікарі одеських лікарень, куди оперативно доставляли поранених і потерпілих. Здавалося б, що їх, людей, яким постійно доводиться зіштовхуватися з ситуаціями, коли життя пацієнта перебуває на грані, нічим не здивуєш, не злякаєш. Але те, що діялося в Будинку профспілок, шокувало навіть їх.
– Довідавшись про те, що діється, багато які наші співробітники – і медичні працівники, і водії, хто того дня був вихідний, прийшли на роботу й почали виїжджати, щоб взяти участь у поданні допомоги потерпілим, – розповідає головний лікар міської станції швидкої медичної допомоги Федір Михайлюк. – Тому я щиро вдячний усім за проявлену громадянську позицію та вірність своєму професійному обов’язку. Ніхто не відмовився подавати допомогу людям фактично в умовах воєнного часу, ризикуючи своїм життям теж.
Від початку наші бригади чергували в районі Дерибасівської та Преображенської вулиць, Соборної та Грецької площ. Потім, у міру пересування колон демонстрантів, вони переміщалися до Куликового поля. Працював лікар, який координував взаємодію бригад.
Подаючи першу допомогу на місці, медики доставляли потерпілих спочатку до першої міської лікарні, яка в цей день чергувала по службі «швидкої». Але оскільки з такою великою одномоментною кількістю поранених Одеса зіштовхнулася вперше, за розпорядженням начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації В’ячеслава Полясного, до приймання потерпілих долучилися й інші лікувальні установи Одеси – міські лікарні №№ 9,10,11, обласна клінічна лікарня, обласний медичний центр, військово-медичний клінічний центр Південного регіону (колишній
411-й госпіталь) та інші.
Скарг на відсутність медикаментів не було – бригади виїжджали в район спочатку Дерибасівської, а потім Куликового поля, будучи забезпечені всім необхідним: препаратами для знеболювання й іммобілізації, перев’язним матеріалом. Загалом, включаючи диспетчерів і водіїв, того дня працювали понад 200 чоловік.
Я мушу сказати, що були також задіяні бригади з обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, по чотири бригади служб «швидкої» приватних клінік «Інто-Сана» та «Свята Катерина». Загалом було задіяно 72 бригади «швидкої».
– У ЗМІ висловлювалися претензії, що медики не підходили до поранених безпосередньо в зоні зіткнень…
– За всіма канонами нашої професії медики не заходять у вогнище протистояння, вони подають допомогу за його межами. Тобто щойно потерпілих виносили за кордон міліції, наші співробітники визначали тяжкість зазнаних ними травм, подавали першу медичну допомогу й вирішували питання про госпіталізацію.
– Інші докори були пов’язані з неподанням оперативної допомоги представникам однієї із протиборчих сторін…
– Для медиків є головне правило – подавати допомогу будь-якому потерпілому. Це під час проходження по вулиці люди були представниками різних політичних поглядів, політичних сил. А в машині «швидкої» вони вже були пораненими. І наші співробітники подавали допомогу всім без винятку. Тим більше що йшлося про вогнепальні та ножові поранення, черепно-мозкові та сполучені травми, опіки, отруєння продуктами горіння – в усіх цих ситуаціях чинник часу є вирішальним для порятунку людського життя.
– А заклики бити лікарів не звучали?
– Чув, що таке було. Але, слава Богу, ніхто нашим співробітникам не перешкодив виконувати свій обов’язок, і ніхто з них не постраждав. Найважчою була, звичайно, моральна напруга. Одна справа виїжджати на виклик, коли десь сталася дорожньо-транспортна пригода, і зовсім інше – опинитися на місці, де стріляють, б’ються із застосуванням холодної зброї й поширюється потужна пожежа.
– Федоре Володимировичу, Ви як лікар краще за інших розумієте цінність і унікальність людського життя. Невже якісь політичні розбіжності варті того, щоб його втрачали молоді, у розквіті років, люди? До чого, на Ваш погляд, треба вдатися, щоб подібних трагедій в Одесі більше не було?
– Як учасник бойових дій, як офіцер, що побував у гарячих точках, і лікар, можу сказати тільки одне: куля не розбирається, вона позбавляє життя кожного. З’ясування відносин у такий спосіб неприйнятне, воно ні до чого доброго не призведе. Ці кілька страшних годин протистояння принесли стільки горя в сотні родин! Будь-які спірні питання треба вирішувати тільки за столом переговорів. А якщо ні, то ми втягнемося в ситуацію постійної напруги, очікування чергових провокацій. Люди вже сьогодні з побоюванням виходять на вулицю й придивляються, хто йде їм назустріч або поруч. Таке в Одесі недопустимо.
На Куликовому полі завжди проходили паради до Дня Перемоги, ярмарки, концерти. А тепер там загинули або зазнали поранень зокрема й підлітки, що не досягли 18 років. І я не розумію тих батьків, які знають, куди йде дитина, і відпускають її, або взагалі не цікавляться, чим вона займається. Я переконаний: за жодних умов не повинні діти брати участь у політичних суперечках дорослих. Це злочин проти них, який може обернутися трагедією.
«Лікарі зробили все,
що могли»
Цю фразу мені найчастіше повторювали родичі та знайомі тих, хто перебуває на лікуванні в міській лікарні № 1. Щоправда, люди дуже налякані. Не квапляться поширюватися про те, на якому боці протистояння була близька їм людина.
Хлопець Людмили зазнав закритої черепно-мозкової травми. Міліціонери з оточення буквально виштовхнули його із зони протистояння, давши шанс уціліти. А далі молодий хлопець-фельдшер і жінка-лікарка допомогли забратися до «швидкої» та відвезли до лікарні.
– Світ не без добрих людей, – говорить, витираючи сльози, Людмила. – Якби не хтось із міліції й медики, не знаю, чи побачила б його живим.
– Ми теж усією родиною тепер молимося за медиків, – продовжує Валентина Гнатівна. – Мій син зазнав ножового поранення. Врятувало його те, що на Куликовому полі чергували машини «швидкої». Працівники бригади, яка везла його до лікарні, повідомили нам із чоловіком про те, що сталося. Ну й тут, у першій міській лікарні, лікарі все зробили швидко, і син залишився живий.
У міській лікарні № 1 теж не довелося викликати на роботу вихідних цього дня співробітників. Довідавшись про те, що відбувається, вони самі прибули на робочі місця. Замість однієї вдалося укомплектувати п’ять бригад і подавати допомогу одночасно на чотирьох операційних столах.
За 28 років роботи завідувач відділення реанімації Олексій Георгійович Ситник ледве згадає події, які можна було б порівняти за трагізмом і людськими втратами з тим, що сталося в Одесі 2 травня.
– 40 років тому в Роздільній з мосту впав автобус, – говорить Олексій Георгійович. – Тоді теж було дуже багато потерпілих. Але це все-таки була інша ситуація. А тут привозять молодого хлопця із проникаючим ножовим пораненням (пошкоджена здухвинна артерія) і наслідками страшної кровотечі. Ти розумієш, що шансів вижити в нього немає. І запитуєш у себе: заради чого?
Нам, медикам, ще обіцяли розібратися, мовляв, не всім ми подавали допомогу. Читаючи це, я дивуюся. Коли поранена людина корчиться від болю, їй не до політики, а нам не до того, щоб з’ясовувати, яку політичну силу вона представляє. У нас рахунок іде на хвилини, і треба встигнути зробити все від нас залежне для порятунку потерпілого.
Гадаю, що кожному з нас потрібно згадати про загальнолюдські цінності, про християнські заповіді. За будь-яких обставин люди мусять залишатися людьми й не перетворюватися на звірів.
