Так сталося, що до вибору професії лікаря Віталія Шаповалова підштовхнув неприємний випадок. Ще школярем він травмував ногу і опинився на операційному столі.
Внаслідок тяжкої травми виникла пухлина. Хірург тоді зробив свою справу майстерно, і хлопець знов став на ноги й далі бив власні спортивні рекорди, відвідуючи секції з баскетболу та плавання.
Вдячність лікареві Віталій Юрійович проніс через багато років. Та тепер уже він – начальник клініки колопроктології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, кандидат медичних наук, хірург вищої категорії, полковник медичної служби – сам часто чує слова вдячності від вилікуваних ним людей. І не шкодує, що в юності твердо вирішив стати хірургом, хоча міг би домогтися значних успіхів у спорті.
Його підтримав батько – офіцер-автомобіліст, підполковник Юрій Шаповалов. Повертати хвору людину до повноцінного життя. Що може бути благородніше?
– Лише одне напуття з цього приводу він мені тоді дав. Аби я продовжив офіцерську династію та став військовим хірургом, – сказав під час нашої нещодавньої зустрічі Віталій Юрійович.
Високий, широкоплечий чоловік неквапливо та в доброзичливому тоні відповідав на наші запитання.
Коли закінчив у 1989 році школу, вступив до Ленінградської військово-медичної академії. Там, на березі річки Неви, шість років наполегливо опановував науку. Під керівництвом досвідчених професорів практикувався у проведенні операцій у клініках академії та в лікарні «швидкої допомоги».
Роки його навчання збіглися з переламними в новітній історії подіями. Коли
1991-го розвалився Радянський Союз, кожному треба було зробити свій вибір.
– Більшість однокурсників залишилися служити в лавах російської армії. А я та ще сім товаришів вирішили пов’язати свою долю з Україною. Я ж народився у Львівській області, тож інакше вчинити не міг, – сказав Шаповалов.
Розповів, як отримував у Санкт-Петербурзі диплом лікаря разом із лейтенантськими погонами. А в 1995-му молодий офіцер повернувся в Україну, до Києва. Поза конкурсом вступив до Української військово-медичної академії. У ній протягом трьох років навчався вже за вузькою спеціалізацією – хірургією. Знов багато стажувався та практикувався в різноманітних медустановах країни. На першому курсі молодий спеціаліст виконав першу в житті самостійну операцію з приводу гострого апендициту. А невдовзі зустрів свого головного і на все життя наставника. Це сталося в Одесі, де упродовж шести місяців він стажувався в 411-му окружному військовому госпіталі. Там і звела його доля з заслуженим лікарем України, доктором медичних наук, професором Михайлом Арсеновичем Каштальяном.
– Для мене ця зустріч справді стала вирішальною. Багато чого я засвоїв з його уроків. І вдячний долі, що він повірив у мене як у спеціаліста, – ділиться спогадами Віталій Юрійович, і погляд його стає теплішим і добрішим.
І ось тепер Шаповалова називають справжнім майстром своєї справи. А ще він – хороший педагог і психолог, здатний у найкоротший термін з’ясувати, хто перед ним – справжній спеціаліст чи випадковий у медицині попутник.
По закінченні академії Віталій Юрійович рік прослужив на посаді старшого ординатора хірургічного відділення Білгород-Дністровського гарнізонного госпіталю, а 1999-го переїхав до Одеси.
Чотири роки перебування на посаді старшого ординатора відділення невідкладної хірургії, стільки ж часу – служба старшим ординатором відділення абдомінальної хірургії, сім років – на посаді начальника відділення невідкладної хірургії, і ось уже два роки як полковник медслужби Шаповалов очолює клініку колопроктології.
За всі роки офіцерської служби в екстреному, терміновому і плановому порядку він провів понад п’ять тисяч лікувальних і діагностичних, радикальних і паліативних, класичних та малоінвазивних операцій з приводу лікування захворювань і травм органів черевної порожнини та товстої кишки.
Особливо непросто виконувати операції в екстреному порядку. Це тоді, коли до медустанови хворого госпіталізують у непритомному стані з гострою формою захворювання, а відсутність вчасного оперативного втручання може призвести до загибелі пацієнта. В таких випадках у хірурга вистачає часу лише на те, щоб зібратися з силами й думками та одразу кинутися у двобій із тяжкою хворобою.
– Про що замислюється в таку мить хірург? – запитуємо у Віталія Юрійовича.
– Часу на роздуми обмаль. В найкоротший термін треба поставити діагноз і не пізніше ніж за дві години з моменту надходження хворого розпочати операцію. Адже в таких випадках будь-яке зволікання справді до смерті подібне, – відповів досвідчений військлікар.
Для нього, як і для інших хірургів, після здійснення оперативних втручань приємно усвідомлювати, що врятовано людину від загибелі. А що може бути благородніше?
Наприклад, нещодавно ми особисто стали свідками того, як дякував Віталієві Шаповалову побілений сивиною ветеран військової служби. Ще 2001 року військлікар успішно прооперував його. І ось уже 2014-й. Дідусь і сьогодні радіє життю, своїм дітям та онукам.
А з якою радістю Віталій Юрійович нещодавно зустрів у центрі 55-річного чоловіка та дізнався, що після проведення ретельного діагностичного обстеження жодних загроз для його здоров’я не виявлено. А ще рік тому, як то кажуть, життя цієї людини висіло на волосинці. Шість годин поспіль провів тоді в операційному блоці біля нього військовий хірург Шаповалов, поетапно видаляючи злоякісну пухлину. І потім радів, що вкотре здобув таку бажану та важливу професійну перемогу.
Ось уже дев’ять років кандидат медичних наук, хірург вищої категорії полковник медслужби Шаповалов є членом Європейської асоціації ендоскопічних хірургів. У різних куточках континенту разом із багатьма провідними іноземними та вітчизняними спеціалістами в галузі хірургії він щороку бере участь у міжнародних конференціях і симпозіумах.
Так, торік у Швейцарії Віталій Юрійович виступив із доповіддю щодо успішного проведення ним ускладненої патологією операції з приводу лікування виразки прямої кишки, за що заслужив схвальні відгуки з боку іноземних колег.
З ініціативи керівництва військової медустанови та з метою покращення якості надання медичних послуг і вдосконалення лікувально-діагностичної бази два роки тому у ВМКЦ Південного регіону було створено клініку колопроктології. Щорічно там проводять близько 450 хірургічних операцій. І першим її начальником є полковник медслужби Віталій Шаповалов.
Чому саме йому доручили очолювати цей нещодавно створений структурний підрозділ центру?
– Бо він досить досвідчений і різнобічно підготовлений хірург. Дуже вболіває за доручену справу. Він і клініку з нуля створив, і згуртував у ній професійну команду медиків-однодумців, – висловився на адресу свого колеги заступник начальника ВМКЦ Південного регіону головний хірург Михайло Каштальян.
Дуже тепло про Віталія Шаповалова як керівника, чуйну людину та досвідченого хірурга, висловилися і медсестри клініки Стелла Акімова та Оксана Кошель. А сам військлікар зі вдячністю сприймає той факт, що на своєму життєвому шляху він зустрів таких добрих старших наставників і хірургів, як Ігор Єрюхін, Михайло Литкін, Лариса Тихонова, Ярослав Заруцький, Федір Панов, Анатолій Шудрак, Володимир Майданюк, Михайло Каштальян та Василь Констанкевич. Саме вони передали йому свій багатий професійний досвід. Також він вдячний долі за те, що поруч із ним працюють такі надійні помічники по медцеху, як майор медслужби Роман Єнін, медсестри Наталія Нагаєвська, Світлана Коваль, Оксана Кошель та Наталія Богатенко.
У 2008 році Віталій Шаповалов успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, що була присвячена вирішенню актуальної проблеми – покращенню результатів лікування хворих на гострий апендицит шляхом застосування лапароскопічної техніки. З 2007-го він хірург вищої категорії, а серед його власних науково-медичних здобутків також можна виділити дев’ять патентів на використання корисної моделі. Зокрема, щодо способу лапароскопічно асистованої апендектомії при гострому апендициті. А геть недавно, видаливши заражену пухлиною ділянку одного з органів, він допоміг перемогти хворобу учаснику бойових дій, льотчику-винищувачу, полковнику у відставці Олександру Дем’яновичу Руденку.
– Велике спасибі лікарям та всьому медперсоналу центру за турботу про нас – відставників. Вони нам дуже допомагають перемагати підступного ворога – тяжку хворобу. Відтак, будемо жити! – щиро висловився на адресу військових медиків заслужений ветеран.
Віктор МАМОНТОВ, В’ячеслав ДІОРДІЄВ
