(До 46-ї річниці пам’яті письменника-романтика К.Г. Паустовського)
«Кожний знемагає за своїм морем, яке пам’ятає серце»
К.Г. Паустовський. «Романтики»
У день пам’яті улюбленого письменника у дворику музею його імені по вулиці Чорноморській, яку він назвав форпостом Одеси, відбулися дві дуже цікаві зустрічі.
Вранці музей відвідали давні вірні друзі – члени історико-краєзнавчого клубу «Моя Одеса» (керівник Едуард Ратушняк). Захоплююче, компетентно говорили про одну з головних тем у творчості Костянтина Паустовського – про море, для нього найвеличнішу та найпривабливішу з усіх стихій.
Кожний знемагає за своїм морем, і ще в дитинстві, не бачачи його, багато хто про нього мріє біля своєї річки, яка персоніфікує людську долю. Для Паустовського була сповнена романтики та пригод річка Рось (у садибі діда під Білою Церквою), де він відкривав для себе таємничий світ води і рослин, чари навколишнього світу. Майбутній письменник мріяв не стільки підкорити, скільки пізнати море. І це трапилося в Одесі.
Море, як символ життя, переходить із твору до твору письменника-романтика і, завдяки його зіркості, з’являється перед читачем в усьому різноманітті барв, захоплюючи вірогідністю та мальовничістю зображення. Великий майстер епітету хотів навчити інших визнати принадність морів, річок, озер. Читач пізнає смак їх води та силу хвилі. Дуже діяльними виявилися герої книжок Паустовського-мрійника.
Ще замолоду його захопила романтика Олександра Гріна, що збуджує в людях бажання різноманітного життя, сповненого ризику та «почуття високого», життя, властивого дослідникам, мореплавцям і мандрівникам.
Так само свого часу і його улюблений письменник Джозеф Конрад, колишній моряк, своєю повістю «Дзеркало морів» переконав Паустовського в тому, що мандрівки – найкраще заняття у світі.
Дуже точно відчув і поділився з нами цими знаннями член клубу «Моя Одеса» Аркадій Гринь.
Ольга Козоровицька, яка вперше відкрила для себе оповідання Паустовського «Черноморское солнце», що зачарувало її, звернула нашу увагу на мальовничий фрагмент про ловитву риби на старому молу-хвилерізі в Одесі. Письменник дякує Чорному морю «не только за его праздничность, блеск и пенный шум, но и за рыбную ловлю у его берегов. Она полна поэзии».
Увагу Тетяни Куликовської привернули морські сторінки повісті Паустовського «Время больших ожиданий», і їй була дана можливість їх прочитати.
Своїми відчуттями моря, що перелилися у вірші та фотороботи, поділилися з нами сучасні одеські поети Вадим Шулеко, Валентин Осєнь, Любов Андреєва та її син Павло Крилов.
Не менш вражаючою цього ж дня була і «Ніч у музеї», яка відбулася у нас вперше, організована літературним музеєм, названа «Жити потрібно, мандруючи».
Провела цю програму наукова співробітниця Оксана Рогальська, а нарис Паустовського «Муза дальних странствий», прочитана Ганною Галаєвою, стала своєрідним епіграфом усієї зустрічі.
У затінку гілок каштана, біля багаття, що тихо потріскувало, та вогню дворового маяка, що то спалахував, то згасав, біля моря, що тихо рокотало неподалік, романтично сприймалися розповіді мандрівників Станіслава Тризни, Володимира Щербова, Юлії Потапенко.
Усі учасники ніби втілили в життя заповіти Костянтина Паустовського: «Если мы получили еще недоказанное счастье родиться, то надо хотя бы увидеть землю»; «Не пристраивайтесь к жизни. Скитайтесь, будьте бродягами, пишите стихи…»; «…скитания очищают, переплетают встречи, века, книги и любовь».
