Двічі на день ізмаїльські пляжники, серед яких є моряки і навіть колишні керівники Українського Дунайського пароплавства, зі смутком та заздрістю спостерігають за тим, як невеличкий теплоходик іде уздовж румунського берега. Так сусідня країна здійснює регулярні каботажні пасажирські перевезення.
«Были когда-то и мы рысаками…» – співається в пісні. Але давно вже продано чи то туркам, чи то грекам швидкохідні «комети». То ж там «комети» – «ракети» з «метеорами»! Невідома доля багатьох плавзасобів, які могли б забезпечити сполучення по Дунаю між містами Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилкове. А за старих добрих часів – ще і з заходом до Кислиці та Лісків, аж до пляжу в Приморському. На «метеорі» можна було «злітати» навіть до Одеси.
Свого часу світлої пам’яті міністр транспорту України Георгій Кірпа вольовим рішенням наполіг на поновленні пасажирських перевезень на українській ділянці міжнародної річки. Скільки дунайської води витекло з того часу, скільки чергових та дострокових виборів відгриміло! А з нашого берега в’юнкий румунський «трамвайчик» зі смутком проводжають українські судна, які стоять на 95-му кілометрі річки, біля діорами. Скільки ще років стояти їм на мертвому якорі, доки сусіди-дунайці використовують можливості нашої спільної річки?
