– Перед тим як збирати матеріал для картин, я читаю молитву, прошу, щоб квіти і трави стали мені в пригоді. Всі вони живі, такі гарні, такі тендітні! – розповідає художник Петро Созонович Козловський із села Серби. – Вранці встаю, йду в поле, понад ставом, потім повертаюся на свій город. Картини із зерен, крупи, насіння мені допомагає створювати сама природа. Я ніколи не підфарбовую те, що у неї позичив. Взяти бодай зерно пшениці або ячменю. У процесі дозрівання воно міняє відтінки. Зазвичай в одній роботі використовую дванадцять різних культур. Зерна гіркого перцю та манка йдуть на імітацію тканини, гречку використовую, щоб зобразити волосся, насіння льону – зіниці очей, – пояснює майстер.
Його полотна – жива палітра барв, що вабить своєю природністю, легкістю, світлом образів та ясністю сюжетів, гамою почуттів і навіть величним духовним покликом. Ось лелека, що розкрив крила над рідною землею. А ось пронизує душу, будить совість погляд Ісуса. Глибокий духовний зміст виражено індивідуальним творчим почерком, притаманним саме цьому художникові. У його творчій скарбниці є живопис – портрети, ікони, пейзажі, натюрморти. Використовує олію, гуаш, філігрань. Але найбільше любить флоромозаїку та флорографіку. Свої флористичні картини Петро Созонович викладає з розмаїття зерен, насіння. Його матеріал – пшениця, мак, овес, гречка, горох, манка, насіння соняшнику.
Характер художника проявляється в його багатій мові, в умінні дібрати влучне українське слово, в тихому голосі, що немов боїться сполохати любов до всього сущого, у глибокому погляді голубих очей, які закохано вивчають світ.
На творчість часто надихає духовна музика. Вона спонукає на тривалий час забути про мирське життя: вимкнути телефони, замкнути двері і з головою поринути у світ мистецтва.
– Я не люблю показувати незавершену роботу. Це, знаєте, як незакінчена операція на хірургічному столі. Працюю пінцетом. Тут потрібна точність, бо кожне зернятко має сісти на своє місце. Перед роботою розминаю руки грою в теніс. Люблю цю гру ще з юності, – розповідає Петро Созонович.
Терпіння художнику дає віра. Подумати тільки, сім років Козловський викладав із маку і пшениці іконостас, який прикрасив собор святого великомученика Дмитра Солунського у селі Серби, яке давно стало для Петра Созоновича своїм. Божа Мати, Ісус і святі архангели зображені на повен зріст. Тонко передано риси кожного лику, грають світло й тінь, широка гама кольорів. Це єдиний у світі іконостас, виконаний у техніці флоромозаїки.
Однак така унікальна робота для православного храму – не єдина у творчій майстерні художника. В цій техніці він виконує пейзажі і натюрморти, вірячи, що флоромозаїка почала своє сходження на мистецький олімп. Роботи Петра Козловського прикрашають храми не тільки в Кодимському районі, а й в Ужгороді. Деякі картини із зображенням Ісуса Христа поїхали за кордон. Одну українські діаспоряни подарували Папі Римському, і тепер вона зберiгається у Ватикані. Іншу меценат Петро Яцик забрав до Канади в Торонто. Ікону «Спас Нерукотворний» художник особисто подарував народному артисту Росії Василю Лановому, коли той приїжджав до Кодимського району.
Його картини побачили відвідувачі виставок різних міст України. Так, на виставці «Живі картини», що проходила в Музеї книги і друкарства України, представлено такі роботи, як «Діва Марія» та «Ісус Христос». На виставці «Разноцветный ветер», що проходила в Одеському обласному Будинку творчості, його роботи відзначені дипломами.
Сьогодні Петро Созонович зі вдячністю згадує вчительку, яка на уроці малювання помітила талант хлопчика і сказала: «Буде художником!»
– Ці слова надихнули мене, – розповідає Козловський. – Я малював навіть на уроках математики. Сам експериментував, розводячи акварельні фарби, сам добирав папір. Писав натюрморти, портрети друзів.
Талант юнака, який від трирічного віку зростав сиротою і навчався в інтернаті, пульсував, не даючи себе приспати. По закінченні навчання в інтернаті у групі випускників приїхав до Дніпропетровська працювати на заводі «Південьмаш». Там відвідував образотворчу студію. Тоді уперше став ставитися до свого покликання з професійною вимогливістю. Закінчивши художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту, повернувся в рідне село Загнітків. Викладав у школі образотворче мистецтво. Чверть століття працював учителем у Кодимському районі. Зрештою осів у Сербах.
Якось іще наприкінці 70-х років у музеї школи села Шляхового побачив портрет вождя пролетаріату, виконаний із зерна пшениці. Сподобалося. Захопився. Довідався, що ця техніка зветься флоромозаїка. Опанував нею самотужки. Першою картиною із зерен стала жінка у традиційному українському вбранні, що тримала на рушнику хліб. Її викладав півроку.
Пишається майстер тим, що до творчості долучаються і його діти. Є у його скарбниці картини, які допомагали творити Дмитро, Вікторія та Олена. Серед них і портрет Тараса Шевченка, який нині прикрашає районний Будинок культури у Кодимі.
Щасливий вчитель, що запросили викладати у районній Школі мистецтв. Ось тільки переймається, що в загальноосвітніх школах уроки образотворчого мистецтва – лише раз на тиждень.
– Такі уроки мають іти парами, як уроки праці. Вірю, що мистецтво і краса врятують світ. Тому естетичному вихованню дітей потрібно приділяти більше уваги, привчати їх до мистецтва. Це дуже сприяє духовному вихованню. А якби всі люди були духовно багатими, то напевне не було б тієї ситуації, яку зараз переживає Україна, – вважає майстер.
Петро Козловський нині святкує подвійний срібний ювілей – творчої діяльності та виходу першої публікації про нього як художника. До речі, під моїм авторством.
Хай же муза ніколи не полишає митця, а життя його завжди повниться людським щастям.
