Першого вересня багато шкіл Ренійського району прийняли дітей переселенців із зони АТО. Нові стіни, інші вчителі, незнайомі однолітки – для кожної дитини, погодьтеся, це певний стрес. Як проходить адаптація новачків? Про це і багато іншого нам розповіли їхні батьки.
Наталя Нуяндіна із двома дітьми приїхала до Рені з Луганська. Першого вересня її десятирічна донька пішла до Ренійської ЗОШ №1.
– Вона дівчинка комунікабельна, оптимістка в житті, тому, сподіваюся, взаємини в новому колективі складуться нормально, – говорить Наталя Леонідівна. – У кожному разі, на канікулах Ксюша вже познайомилася й подружилася з усіма сусідськими дітьми. Складніше з адаптацією у п’ятирічного сина. У Луганську він відвідував дитячий садок, а в іншому місті боїться залишитися з незнайомими «тітками-вихователями». Щоб дитина не одержала психологічну травму, до дитячого садка її не віддаю, тим більше, що в Рені у мене немає роботи. Якщо говорити про підготовку нашої школярки, то форму й портфель ми купили ще в Одесі, решту придбали на місці. Перше враження про нову школу у мене склалося добре – скрізь порядок, чистота, зі мною особисто поспілкувалася директорка. Звичайно, донька дуже сумує за своїми старими друзями, однокласниками – хтось виїхав до Росії, хтось – до інших областей України. Вони часто телефонують одне одному, спілкуються по скайпу. Кожна дитина сподівається повернутися до рідного Луганська, усім хочеться зібратися разом, тим більше, що наша школа поки що стоїть цілою. А от сусідня зруйнована до самого фундаменту…
Галина Брузгіна із двома дочками дісталася з Луганська до Рені в перших числах серпня – вона виросла в цьому містечку на Дунаї, тут живе її мама.
– Ми подали документи до загальноосвітньої школи № 4, – розповідає Галина Володимирівна. – Мої дівчатка почали ходити до цієї школи за тиждень до початку навчального процесу – подивилися кабінети, познайомилися зі своїми новими вчителями й навіть з деякими майбутніми однокласниками. Удома, в Луганську, доньки ходили до гімназії, відповідно, після переїзду ми хотіли віддати дівчаток до аналогічного навчального закладу. Але виявилося, що в Ренійській гімназії та ліцеї викладання ведеться українською мовою, а в Луганську дівчатка навчалися російською, тому довелося віддати дітей до звичайної загальноосвітньої школи. Я вирішила так: нехай мої дівчатка дещо втратять у рівні навчальної програми, зате не буде ще одного стресу…
Багатодітна мама Наталя Маслова приїхала до Рені з міста Іловайська Донецької області всього тиждень тому, поселилася навіть не у далекої родички – у знайомих своїх знайомих.
– При виборі навчального закладу зупинилися на тому, який найближчий до будинку – щоб діти не заблукали в чужому місті, – розповідає Наталя Анатоліївна. – Щоправда, довелося «пожертвувати» мовою навчання: на батьківщині син з донькою ходили до української школи, а в Ренійській ЗОШ № 5 викладання ведеться російською. Ця школа особисто мені сподобалася – маленька, затишна, розташована в тихому мікрорайоні. Комплекти підручників для нас залишили. Дітям цікаво потрапити до нової школи, завести друзів, хоча вони й бояться – чи вдасться подружитися? Звісно, діти сумують за домівкою, за друзями, але вибору у нас немає.
На родину Маслових у цьому навчальному році очікує ще одна важлива «дитяча» подія – вони чекають на четверту дитину. Яка, швидше за все, народиться на Одещині.
