Двадцять п'яту книжку прози про моряків, одеситів, Одеський порт і вулиці дитинства випустив колишній старший механік т/х «Аркадій Гайдар» Аркадій Хасін.
До слова, це судно югославської побудови завжди відносилося до серії «письменників». Символічно?
– Події життя бувають переплетені найдивовижнішим чином. У ньому чимало знакових збігів, які дарують незвичайні сюжети, – говорить Аркадій Йосипович.
У тому, що це так, легко переконатися, прочитавши його оповідання, факти в яких буквально списані з морського життя.
Автор присвятив морю багато років. До Чорноморського пароплавства він прийшов у 1946 році, був призначений кочегаром на легендарний «Курськ». Потім опановував дизелі, новітні судна, що надходили до пароплавства. 31-річним одержав представлення на старшого механіка, ставши небувалим винятком із усіх службових правил. Зійшов на берег лише за часів розвалу ЧМП. Потім працював механіком на навчально-тренажерному судні «Лісозаводськ», яке стоїть на приколі в Кавуновій гавані. І там, хоч і побічно, допомагав зйомкам фільму «Піаніст. 1900-й» італійського режисера Джузеппе Торнаторе.
Враження від пережитого відображені в новелах. Кожна сповнена любові до людей, уваги до їхньої роботи. Чи не цей інтерес є основою письменницького ремесла? І розуміння матеріалу не від стороннього спостерігача, а зсередини. Він учасник і очевидець описуваних подій. І як ніхто інший розуміє, що щасливим підсумком кожного тривалого рейсу є повернення моряка додому. Не випадково 25-та книжка називається «Порт приписки: Одеса». Але звідки така назва?
Одного разу в Марселі, розповів
А. Хасін, куди йому довелося зайти, коли працював третім механіком на танкері «Херсон», він побачив, як російський емігрант не міг стримати сліз, дивлячись на стандартний для чотирьох сотень суден Чорноморського пароплавства напис на кормі: порт приписки «Одеса».
– Ви відчалите додому, а мені залишиться лише згадувати і молитися на ці слова, – гірко промовив колишній російський дворянин.
І подумалося, що всі одесити, розкидані по світу волею долі, назавжди приписані до рідного міста, оскільки колишніх одеситів не буває.
Цю ж думку підкреслив одеський письменник і краєзнавець Олександр Розенбойм (відомий під псевдонімом Ростислав Александров), який вів презентацію книжки свого друга А. Хасіна у Всесвітньому клубі одеситів.
– Формально нині Аркадій живе в Німеччині і вважає, що він часом приїжджає до свого рідного міста. Але більше схоже, що він лише на якийсь час від’їздить з Одеси за своєю давньою звичкою йти в рейс. За свою відсутність наповнюється свіжим вітром натхнення, «бункерується» емоціями. І потім дає спогадам друге життя – художнє, – сказав О. Розенбойм.
Тим часом сторінку за сторінкою читач відкриває для себе значення і значимість чужих доль. Ось здоровань із веселою хитринкою в очах, але людинолюбний і великодушний, автор сценарію кінофільму «Спрага» про обложену Одесу, чудовий поет Григорій Поженян. Ось друг Хасіна, беззмінний електромеханік дизель-електрохода «Росія» Володимир Митін, який востаннє спускав червоний прапор із цього судна, проданого до Японії на металобрухт. Цей «просолений вітрами морів і океанів» прапор зберігався в музеї морського флоту і згорів під час пожежі, що спалахнула в будинку. Ось японський продавець із Кобе, який відрекомендовувався Михайлом, та тримав магазин «Одеса». Погано знаючи російську мову, Михайло, коли моряки торгувалися, брав ніж і кричав: «Харакірі». Це означало: «Так безбожно збивати ціну? Ти мене вбиваєш!» Ось капітан малого плавання Іван Гусєв. Він забезпечував евакуацію городян під час війни, судно розбила бомба. Гусєва поранило, і він залишився в окупації. Потім цей факт і те, що в нього дружина єврейка, стали причиною, з якої йому не відкрили візу. Гусєв працював на пароплавчику «Капела», що возив пляжників до Лузанівки із Кримської гавані Одеського порту. Ось героїчний механік Звороно, який під час пожежі рятував людей, повернувся до кубрика упевнитися, що там нікого немає, і задихнувся в диму. Потім про нього, грека за національністю, забули.
Тяжкість переслідування на «безрідних космополітів» сповна пережив на собі й А. Хасін. У дитинстві йому пощастило залишитися живим у гетто, пізнав концтабір, інші жахи років війни, післявоєнний голод, несправедливість. Вже будучи механіком ЧМП, виявився жертвою доносу свого ж товариша за те, що прочитав заборонений у 60-ті роки минулого століття роман Б. Пастернака «Доктор Живаго». Три доби провів в ув’язненні в тюремних підвалах КДБ. Так він навчився поділяти людей за тим, наскільки вони порядні.
Його письменницький дар випереджали нелегкий досвід і зрілі висновки про життя. Аркадій Хасін – прозаїк, який знає що і про що хоче сказати. І вміє це робити завдяки вправному володінню літературною мовою. Оповіді його реалістичні, переконливі та дохідливі. З такою книжкою, як «Порт приписки: Одеса», можна виходити на будь-яку читацьку аудиторію. Власне, як і з попередніми 24-ма.
Серед них є повість «Море на смак солоне». Вона вийшла в Радянському Союзі тиражем 200 тисяч примірників. І мала таку популярність, що сам автор зміг її придбати лише в Гавані, у крамниці радянської книжки. Одночасно тут Хасін заповнив ніким не освоєну тематичну нішу. Відповідно до одного з відгуків, що пролунали в залі, з історії випав цілий хронологічний шматок, який повертає до днів, коли Одеса вставала з попелу після визволення у 1944 році. Хасін цей шматок вставив! Докладнішого і точнішого опису перипетій, що панували тоді, в інших авторів немає.
Хто не вірить, може відкрити «Морську енциклопедію Одеси». У ній є капсула, присвячена А. Хасіну. Можна послухати захоплення підлітків, які вивчають ці оповідання в школі. Але найкраще взяти в руки його книжку. І разом з її героями вийти далеко за межі тексту в життя, списане з моря.
