Його ім’я добре відоме письменникам старшого покоління. Євгену Федоровичу Бандуренку минуло б 95 літ. А прожив він на світі мало – трохи більше піввіку, опублікував двадцять три книжки поезій. Вони різні за обсягом, тематикою, жанровими різновидами.

Майбутній поет народився у Києві, в родині шевця. А дитинство та юність пов’язані з Борисполем.

Любов до рідної пісні, рідного слова у хлопчика прокинулася дуже рано. А коли підріс, став навчатися у школі, то дізнався від учителя української літератури, що у Борисполі неодноразово бував Тарас Шевченко. Своє перебування у Борисполі поет увічнив у рядках поеми «Сотник»:

Од Бориспо́ля недалеко,

А буде так, як Бориспо́ль.

І досі ще стоїть любенько

Рядок на вигоні тополь.

Згадку про рідне містечко Женя вичитає пізніше і у повісті «Близнецы».

Либонь, враження від творчості Кобзаря і спонукали юнака взятися за віршування. Пізніше він узяв собі псевдонім Бандуренко. Адже бандура – символ українського співця, народного речника.

Як згадувала дружина письменника Анна Бандуренко, школу Євген закінчив із золотим атестатом (медалей школярам не видавали), вступив без іспитів до Київського університету ім. Т.Г. Шевченка на філологічний факультет. Шість семестрів портрет Євгена красувався на факультетській Дошці пошани.

Юнак виступав з віршами на засіданнях літературної студії, друкувався у періодиці.

У роки війни проти фашизму голос поета мужніє:

Треба й пісню співать 

не всяку – 

Зараз мужній потрібен спів,

Щоб залізні полки в атаку

На ворожі окопи вів.

То були не голі декларації. Героїка бойовиськ підказувала нові теми, породжувала закличні інтонації, маршові ритми, вимагала правдивого відтворення народної героїки. Цю особливість віршів Євгена Бандуренка одразу помітив редактор часопису «Українська література», що виходив тоді в Уфі, Юрій Яновський. Він схвалює до друку твори бойового офіцера, пише йому доброзичливі листи, надсилає на фронт «Кобзар».

З «Кобзарем», подарованим Юрієм Яновським, Євген Бандуренко пройшов усю війну. Як згадувала дружина поета, відважна льотчиця, такі книжки видавалися у серії «Бібліотечка червоноармійської газети «За честь Батьківщини». На обкладинці зверху було надруковано «Смерть німецьким окупантам». Нижче – «Тарас Шевченко». Назва «Сини мої…» Військове видавництво НКО СРСР.

З Уфи писав листи молодому поету і Максим Рильський. Він же давав йому рекомендацію для вступу до Спілки письменників.

На час війни припадають перші вірші офіцера Євгена Бандуренка, присвячені Кобза­реві.

1943 року він пише вірш «Яки­ми буть пісням». Шевченко у цьо­му вірші передає сучасному співцеві, який бореться проти фашистського поневолення, свою науку: яким має бути слово поета у грізні дні. У серці віршотворця має жити не лише ненависть, але й любов. Любов до життя, до тих, хто залишився на окупованій території.

Хай будуть повсякчас 

твої пісні

П’янкі як зела в полі 

чебрецеві,

Як струни кобзи – 

голосні, гучні,

І грізні й гострі, як мечі 

крицеві.

Найбільш «шевченківським» і за змістом, і за поетикою можна вважати вірш «Балад про портрет».

Це ті ж самі очі, 

що з-під брів нахмурених

Відливають холодом 

гострених ножів…

Скільки гніву-блискавки

Скільки грому в них!

Глянеш – станеш 

в мить одну

Ані мертв, ні жив.

Вірш витримано у баладному стилі: гострота, загадковість усе наростають, щоб вилитися завершальним акордом в отих словах про портрет Шевченка, з якого наче дивиться живий Кобзар, спроможний спопелити своїм поглядом чужинців-заброд.

Євген Бандуренко війну закінчив на берегах Чорного моря.

Бачене й пережите лягало на папір, а 1945 року, в Одесі, куди Євген Бандуренко прибув після демобілізації, визначило зміст першої поетичної книжки. Назва її символічна – «Мечі і струни».

Помітно зросла майстерність поета, його увага до емоційно наснаженого слова, афористичності вислову, динамічності сюжету, символіки, яка бере початок з Кобзаревого слова.

Почуття всенародної шани до Кобзаря передано у вірші 1961 року «Тарасові». Причину такої любові поет справедливо вбачає у тому, що Шевченко був справжнім народним поетом.

Логічним продовженням вірша «Тарасові» є твір «Люблять сина України». Вічна пам'ять про Кобзаря живе в серцях тих народів, які ще учора мовчали, як сказав Шевченко, «на всіх язиках».

У віршах одеського поета про Шевченка відчувалися традиції основоположника нашої літератури: органічне поєднання народнопісенних образів, фольклорної ритмомелодики й закличних інтонацій пророка народної революції.