Онлайн-конференції в редакції «ОВ» – явище вже традиційне. І винятково важливе. Чому, запитаєте? Бо в межах цих бесід незмінно порушуються питання, що турбують жителів області.
Наші власні кореспонденти, що живуть і працюють у районах Одещини, либонь, як ніхто інший знають усі тривоги, турботи й надії земляків. Спілкуючись із ними, збирають найзлободенніші питання і адресують представникам владних структур, вченим, практикам, що беруть участь в подібних конференціях.
Сьогодні гості редакції – доктор наук, професор, завідувачка кафедри держуправління та місцевого самоврядування ОРІДУ НАДУ при Президентові України Людмила Леонідівна ПРИХОДЧЕНКО та депутат Одеської обласної ради, радник голови облдержадміністрації Микола Андрійович ТІНДЮК.
Ми говоримо про децентралізацію влади. Зараз – це одна з найактуальніших тем.
Олег КОЛЄВ, власний кореспондент в Ізмаїльському районі:
– Чим викликана потреба реформування органів публічної влади?
Микола ТІНДЮК:
– Я нагадаю, що Конституцію ми ухвалили 1996 року, а
1997-го долучилися до Європейської хартії місцевого самоврядування. Згідно з міжнародним правом, якщо Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися принципів, викладених у цьому багатобічному документі, то, властиво, мусить бути приведене у відповідність усе законодавство. Зокрема й Основний закон – Конституція. На жаль, від 1997-го по 2014 рік майже нічого в цьому плані не зроблено.
Проте Україна абсолютно логічно заявила про свої наміри та здійснила конкретні кроки до європейської спільноти. Отже, ми повинні внести деякі зміни.
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– Україна ніколи не перебувала у вакуумі. Вона завжди жила й живе в оточенні інших країн. Не будемо сьогодні говорити про геополітику. Але про глобалізаційні виклики мусимо сказати. Міграція, тероризм, екологія, ринок праці – від цих питань ми нікуди не подінемося. А ще ж із плином часу виникають принципово нові технології їх розв’язання. І в нашій державі за двадцять три роки так і не сформований механізм, який би адекватно реагував на перелічені виклики.
Подивімося на порушене питання ще з одного боку. Органи влади покликані реагувати на запити, потреби населення та задовольняти інтереси громадян. А в Україні, зокрема і в Одеській області, живуть понад сто тридцять національностей. Де краще вирішать питання, які виникають у зв’язку з їхнім розвитком, самовизначенням? На місцевому рівні чи в Києві? Гадаю, відповідь очевидна.
Проблеми треба вирішувати на тому рівні, на якому вони виникають. Це так званий принцип субсидіарності. Його дотримуються в усьому світі. І нам треба цього навчатися. Але для цього має бути достатньо повноважень і ресурсів на місцях.
Олег КОЛЄВ:
– Людмило Леонідівно, Ви дуже доречно згадали про нові технології… Чи передбачено надання адміністративних послуг електронною поштою?
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– На громадське обговорення винесено концепцію закону про відкриті дані, розроблено проект закону про систему взаємодії державних електронних ресурсів. Анонсовано величезну кількість нормативно-правових актів, без яких реформування в цій сфері ніяк не може рухатися вперед. Але чи ухвалимо ми їх?
До кінця 2014 року парламент планує ухвалити закон, який дасть змогу розширити мережу надання адміністративних послуг і забезпечити їхню прозорість.
Микола ТІНДЮК:
– Окремі послуги вже надаються електронною поштою. Треба просто розвиватися в цьому напрямі.
А що стосується центру адміністративних послуг в Одесі, то його будівництво завершується. І наступного року він розпочне свою роботу.
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– У США навіть дуже важливі документи одержують поштою. Замовлення на адміністративну послугу реєструється. На її виконання виділено певні терміни. А якщо людина спробує прийти до органу влади і поцікавитися, як просувається вирішення питання, її оштрафують. Адже послугу замовлено, і треба просто чекати належний термін, а людина відволікає працівників. А скільки в наших райдержадміністраціях витрачається робочого часу на приймання відвідувачів?..
Можливо, з розвитком центрів надання адмінпослуг ми прийдемо до польського варіанту, коли і паспорт, і права водія можна буде одержати у себе в селі, не їздити заради цього до райцентру. І тоді не будемо боятися адміністративно-територіальної реформи.
Микола ТІНДЮК:
– Принцип субсидіарності має бути головним у визначенні повноважень. У новій редакції закону про місцеве самоврядування треба чітко визначити повноваження на кожному рівні. Максимум функцій, на мій погляд, слід надати на рівні села та селища. Звичайно, з фінансовим та кадровим забезпеченням їх виконання.
При виконанні всього задуманого наші громадяни не боятимуться територіальної реформи.
Наталя САМОЙЛЕНКО, власний кореспондент по Березівському та Комінтернівському районах:
– Якими є механізм децентралізації й терміни її проведення? Хто конкретно займається цим питанням?
Микола ТІНДЮК:
– Два роки тому було оприлюднено доручення керівництва країни про розробку концепції реформування територіальної організації влади й місцевого самоврядування. Майже увесь час потому, на жаль, витрачено на розмови. А треба було винести політичне рішення бодай для затвердження цієї концепції. Цього року з ініціативи Президента України Петра Порошенка серйозні наробітки в цьому питанні були здійснені Міністерством регіонального розвитку, зокрема його керівником, віце-прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом. Військові дії на сході країни та інші обставини не дозволили надати цьому документу статус пріоритетного. Але я гадаю, що новообрана Верховна Рада має проголосувати за зміни в Конституції України. Крім того, потрібно мати на увазі, що навіть у цьому проекті закону написано, що він набуває чинності з наступного дня після офіційного опублікування, за винятком окремих статей. Наприклад, сільські та селищні ради здобудуть нові повноваження лише після чергових виборів до місцевих органів влади – тобто в жовтні наступного року. Фактично у нас залишився рік для того, щоб створити відповідну нормативну базу.
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– А це означає, що люди мають працювати по-новому. Але що діяти з кадрами, менталітетом і професійним рівнем, який ми маємо?
Для територіальної громади міста Одеси ми знайдемо кадри. Для Котовська й Ізмаїла – теж. А кого ми відправимо до сіл?
У деяких населених пунктах головний бухгалтер обіймає свою посаду тільки тому, що більше немає фахівців.
Микола ТІНДЮК:
– Згоден. Реформування, децентралізація влади потребує передання функцій із центру, з області, району на місця. А там мають бути відповідні матеріальна, фінансова, кадрова бази. Це комплекс проблем, які треба вирішувати. Для цього потрібна політична воля. Президент України її проявив. Слово тепер за Верховною Радою.
Наталя САМОЙЛЕНКО:
– А що конкретно робиться для розв’язання кадрової проблеми?
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– Наш інститут із нею справлявся, справляється й буде справлятися. Це стосується не тільки магістратури державного управління, але й центру підвищення кваліфікації всіх форм роботи, якими сьогодні користуються райдержадміністрації, місцеві ради, якщо, я підкреслюю, мають на те бажання. Сьогодні ми укладаємо договори з керівниками таких структур і з ініціативи директора інституту, професора М.М. Іжі щопонеділка виїжджаємо для розгляду того чи іншого закону, роз’яснення тих чи інших принципових питань. Збирається весь актив громади, відбувається найсправжніше навчання.
Ще раз звернемося до закордонного досвіду. У Польщі, якщо ви не одержали фахової освіти й не маєте відповідного диплома, то не маєте права балотуватися на пост керівника місцевої громади.
У нас є кому навчати ці кадри. Такому колективу, як у нашому інституті, скажу без зайвої скромності, позаздрить будь-який інший навчальний заклад. Ми впораємося. Але! Хто піде навчатися? Хто поїде працювати до віддаленого району, до невеликого села? Якщо звідти приїдуть люди навчатися, це добре. А якщо ні? Оце наші реалії. Сумні реалії.
Микола ТІНДЮК:
– А я скажу про власний досвід. Тридцять років тому по закінченні університету я прийшов до органів влади. І весь цей час навчався у своїх попередників, у старших товаришів, молодших колег, які проходили відповідні курси. Ніщо не стоїть на місці: змінюється законодавство, нормативна база… Потрібно спілкуватися з колегами та підвищувати рівень своєї кваліфікації. Таким мусить бути кредо кожного працівника місцевого самоврядування або органів виконавчої влади. І якщо фахівець його дотримується, керівництво, звісно, це відзначає, дає преференції щодо підвищення посади. Але лад буде ще й тоді, коли людина матиме відповідне матеріальне заохочення.
Є професійне свято – День державної служби. Але на жаль, фактично ніхто з керівництва країни, місцевих органів влади, її працівників не вітає, не висловлює вдячності за працю. Це підриває авторитет самої служби, на мій погляд. Саме слово «чиновник» треба позбавити того негативного забарвлення, яке з різних причин за ним зберігається. Воно мусить тлумачитися у класичному розумінні: це людина, яка вирішує проблеми.
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– Хочу додати важливий, на мій погляд, момент. Поки територіальна громада не усвідомить своїх повноважень і відповідальності – нічого не буде. Ми можемо скільки завгодно виїжджати на місця. Але хто буде це сприймати?
Микола ТІНДЮК:
– Підтримую. Що значить усвідомити себе учасником процесу становлення держави? Читаємо п’яту статтю чинної Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Тетяна ГУРІЧЕВА, власний кореспондент по Білгород-Дністровському, Овідіопольському, Саратському районах:
– Чи можна вважати, що ідея децентралізації влади, про яку говорилося ще десять років тому, автоматично відсунута після ухвалення Верховною Радою закону про надання особливого статусу окремим районам Донецької та Луганської областей? Чи не призведуть такі кроки до розколу країни?
Микола ТІНДЮК:
– Питання дуже серйозне. Цей документ іще не підписаний Президентом України. Я гадаю, що він має запрацювати як один із елементів реалізації Мінських домовленостей про припинення вогню. Україна взяла на себе зобов’язання і виконує їх. Це дає можливість жителям територій, тимчасово контрольованих самопроголошеною владою, жити і працювати у правовому полі. Місцеві вибори там призначено на сьоме грудня поточного року. Найголовніше – забезпечити мирний розвиток подій. А мир завжди лежить у площині дотримання домовленостей, якими б тяжкими вони не видавалися.
Євген БЛІНОВ, головний редактор «ОВ»:
– Сподіваймося, що вдасться цей мирний план виконати…
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– Будь-яку гарну ідею можна повернути таким чином, що цілком буде перекручено її зміст. Децентралізації боятися не треба.
Багато мовиться про федералізацію. Але чи має вона сенс у межах нашої держави? Геть не має. Ми не є такою великою країною, як Росія або США. Я хочу нагадати про результати соціологічного дослідження минулого місяця: 90 відсотків наших громадян – за єдину та цілісну Україну.
За всі двадцять три роки незалежності ми не мали таких результатів. Мені здається, що цей показник вселяє певний оптимізм. Люди сьогодні зовсім інші. Ми стільки років формулювали національну ідею… А зараз за якісь півроку громадяни кардинально змінилися. Настільки викристалізували для себе систему цінностей, що тепер ніщо її не похитне. За шість місяців українці стали один одному набагато ближчими, ніж за двадцять три роки.
Тому все залежить від того, як будуть реалізуватися ці домовленості.
Тетяна ГУРІЧЕВА:
– Я розмовляла з керівниками районних рад. Наразі буквально всі розрахунки для бюджетів майбутнього року проведено за старою податковою базою, без жодного натяку на планування життєдіяльності громад із урахуванням майбутньої децентралізації. Згідно з одними свідченнями, реформи з розширення та посилення прав і повноважень на місцях планується впровадити протягом трьох найближчих років. Згідно з іншими – протягом року. Наскільки реальні ті чи інші терміни цих масштабних реформ із урахуванням необхідних конституційних змін, ратифікованих Верховної Радою? Чи реальною є децентралізація влади до часу чергових виборів до місцевих рад?
Микола ТІНДЮК:
– Систему адміністративно-територіального устрою становлять адміністративно-територіальні одиниці: регіони, райони, громади. Не йдеться про об’єднання областей, районів, сіл. Ідеться про нове тлумачення та нові поняття.
Районні ради залишаться. Районних адміністрацій не буде. З’являться представництва Президента в районах і області – без виконавчих функцій.
Будуть створені виконавчі комітети райрад з відповідними повноваженнями. Це відбудеться після проведення виборів до місцевих рад.
Звичайно, зараз усе провадиться за старою методикою, яка є наразі. Стосовно 2016 року розрахунки будуть провадитися за іншими методами. Але для цього потрібно внести зміни до закону про місцеве самоврядування, взявши до уваги принцип субсидіарності, чітко позначивши повноваження та рівні відповідальності місцевих, районних, обласних рад. Вирішити питання забезпечення їх ресурсами: системою комунальної власності, фінансами. Це значить, що потрібно внести зміни до бюджетного і податкового кодексів. Також має зазнати деяких змін і земельний закон. Тобто попереду дуже багато роботи. Щоб усе це встигнути, треба підготувати відповідний пакет змін до законів, провести вибори.
Олена ХАРЧЕНКО, власний кореспондент по Фрунзівському та Великомихайлівському районах:
– Передбачається, що після ухвалення закону про децентралізацію влади одна громада налічуватиме щонайменше п’ять тисяч населення. Це значить, що, наприклад, на півночі Одеської області, де переважає так звана хутірська система, будуть об’єднані кілька сільських рад. Як у такому разі можна говорити про поліпшення життя, коли людям доведеться діставатися до органу влади, долаючи десятки кілометрів по бездоріжжю, без належного транспортного сполучення. Можливо, спочатку потрібно налагодити інфраструктуру, а потім ухвалювати подібні закони?
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– Дозволю собі доповнити питання: що діяти з тим, що територіальна громада сама має право ухвалити рішення, об’єднуватися їй чи ні?
Микола ТІНДЮК:
– У змінах до Конституції не виписано, чи повинна територіальна громада мати певну кількість населення, певну довжину автомобільних доріг. Жодних параметрів немає. Це були ідеї, розмови, дискусії, на досить високому рівні зокрема. Ніхто нічого нікому не винен у цьому плані.
Відповідно до законодавства, громади можуть об’єднуватися, якщо жителі завважать це за потрібне.
Євген БЛІНОВ:
– Хочу подякувати нашим власкорам за участь в онлайн-конференції, її організаторам – працівникам редакції Іванові Георгійовичу Нєнову, Віталію Євгеновичу Сочалову і Христині Вікторівні Вієр. І традиційно просимо наших гостей висловити свою думку про формат заходу. Можливо – підказати, на що слід звернути увагу, щось побажати.
Людмила ПРИХОДЧЕНКО:
– Цікава розмова вийшла, бо ви порушували питання, які турбують і нас, і вас. Їх треба вирішувати спільно, інакше, як то кажуть, вони нас вирішать…
Хотілося б звернутися до журналістів. Не тільки ваших. Якщо буде правильний підхід до роз’яснення того, що відбувається в державі, набагато легше буде працювати і нам, і вам. Не треба боятися ні об’єднань, ні реформувань. Ми не можемо жити в територіальному устрої тридцять дев’ятого року. Від того, як ви будете представляти діяльність органів влади, наскільки будете близькі до запитів людей, і залежатиме результативність змін.
Що стосується формату заходу, то охоче послухала б і ваших кореспондентів. Щоб вони подискутували з нами, а не тільки пропонували гострі запитання.
Микола ТІНДЮК:
– Справді, хотілося б поспілкуватися з вашими журналістами не у форматі прес-конференції – у живій розмові, з дискусією. Навіть якщо в основі буде конфлікт.
А взагалі, спасибі за запрошення. Я вперше на такому заході. Мушу сказати, що перший млинець не став глевким. Мені дуже імпонує небайдужість кореспондентів «Одеських вістей». Вони свій біль, тривогу переводять у бажання взяти максимальну участь у розбудові незалежної держави для людей. Отже, у нас буде все добре.
