Виповнюється сто років панно видатного українського художника-модерніста Михайла Жука «Біле і Чорне», написаного майстром у Чернігові у 1912-1914 роках. Нині воно перебуває у приватній колекції одеського збирача старожитностей, заслуженого працівника культури України Тараса Максим’юка і вже експонувалося в музеях Чернігова, Києва, Одеси, Харкова, Чикаго та Нью-Йорка.
– Цей твір має свою непросту історію і оповитий таємницями, – говорить Тарас Максим’юк. – У центральній частині композиції – постать сухорлявого парубка із чорними крилами, що грає на флейті, і світловолосої стрункої дівчини з білими крилами, яка мовби проходить крізь велике вікно, що підкреслюється зображенням фігури по пояс і темними смугами, що розділяють усе панно на чотири частини – як віконна рама. А навколо цих півфігур – буйне цвітіння рослин.
Здається, що мелодія флейти, переливаючись із листка на листок, по стеблах і переплітаючись із різнобарвними хмарами, піднімається до неба. Над півфігурами створюється арка в образі свічки. Цей вічний образ, що трапляється у творчості художників багатьох народів, мовби являє собою безсмертну душу, що прагне до пізнання Бога, всесвіту, сенсу життя…
Ще одне відкриття, стверджує колекціонер, – це зовнішність юнака, яка нагадує риси двадцятирічного Павла Тичини, який навчався в ті роки у Чернігівській духовній семінарії і був найкращим серед вихованців Михайла Жука.
Образ білого ангела теж не випадковий. Він має портретну схожість із Поліною Коновал – дочкою чернігівського поета і драматурга І. Воронковського. Це було юначе кохання поета.
Художник знав історію нещасливого кохання свого учня і творчо переосмислив портретні риси юнака та дівчини, античний міф про Орфея й Евридику, символи квітів, зобразивши гармонійну та сувору сутність буття і всесвіту. Цікаво також, що майстер, створюючи це символічне панно, склав вірш, давши йому відповідну назву – «Біле і Чорне»:
Білим і чорним хотів би я бути:
В нічку, щоб ясно світить,
Вдень же стояти,
мов велетень скрути, –
В кожному серці боліть…
Нова хвиля інтересу до творчості Михайла Жука прийшла через багато років після його смерті. Виявилося, що в його квартирі збереглися живопис, графіка, літературні публікації та невидані рукописи, гравірувальні дошки та розписана ним кераміка. Протягом короткого часу вони стали надбанням музейних і приватних зібрань.
До речі, свою руку до повернення в культурний побут спадщини одного з перших українських художників-модерністів доклав відомий одеський меценат, народний депутат України Сергій Гриневецький. Він передав у дарунок фондові Одеського літературного музею неопубліковані рукописні матеріали Михайла Жука, що склали основу експозиції, присвяченої 130-річчю від дня народження художника, яке відзначалося торік. Так відбулося друге відкриття художника і людини.
Продовжує популяризацію спадщини майстра і Тарас Максим’юк. У межах його нового культурологічного проекту «Мандрівна виставка одного твору» панно
М. Жука було презентоване широкій громадськості Львова, Луцька, Рівного, Житомира, Вінниці, Хмельницького, Чернігова. Наразі виставка однієї картини проходить у Харківському художньому музеї – як продовження київської виставки «Українська лінія модерну», яка пережила події на Майдані.
– Ця виставка була на лінії фронту, адже Національний художній музей розташований на вулиці Грушевського, 6, де відбувалися основні київські події, – підкреслила директорка харківського музею Валентина Мизгіна.
Після Харкова одеський колекціонер планує представити «Мандрівну виставку одного твору» у Полтаві, Сумах, Черкасах, Донецьку, Луганську та інших обласних центрах України.
