Про участь одеської патріотичної організації «Громада» у розповсюдженні зарубіжних українських видань, зокрема видань творів Тараса Шевченка, після злочинного царського указу 1876 року, нинішній читач поінформований не дуже.
Видання українських письменників, діячів народно-визвольного руху у країнах Центральної та Західної Європи упродовж 70-х та 80-х років ХІХ століття асоціюється, передусім, з М.П. Драгомановим (1841 – 1895 рр.), активним діячем «Громади» київської.
Звільнений з посади професора Київського університету за «український сепаратизм», не маючи можливості влаштуватися на роботу в університетських містах колишньої Гетьманщини, він вирішує виїхати подалі від царських наглядачів.
Чекаючи від влади дозволу на виїзд, Михайло Драгоманов відвідує Одесу. У читача виникне запитання: що спонукало київського вченого до цієї подорожі?
Про значну роботу одеської «Громади» у вихованні національної свідомості розповідав Михайлу Драгоманову Володимир Антонович, київський колега, добре поінформований про життя в Одесі, де він навчався в гімназії, мав рідню. Володимир Боніфатійович рекомендував молодшому побратимові звертатися здебільшого до викладачів та випускників Новоросійського університету.
Михайло Драгоманов через свою дружину Людмилу був пов’язаний з одеським родом Кучинських.
Зустріч з одеськими «громадівцями» відбувалася на квартирі Михайла Петровича Боровського. Про численність організації свідчить такий факт: на зустріч прийшло понад 100 чоловік. Серед одеських борців за українську справу були присутні і народники. Наприклад, з Андрієм Желябовим Михайло Драгоманов познайомився ще у Києві.
Київський колега озвучив ідею видавати за кордоном український позацензурний часопис, книжки, зокрема твори Тараса Шевченка. Ідею було схвалено. Особливо палко її підтримали Володимир Мальований та Євген Борисов. Для заснування видань тут же, на зібранні, почали збирати кошти. Отож, початок нелегальним виданням Драгоманова, зокрема творів Шевченка, було покладено в Одесі. Поезіями Тараса Шевченка Михайло Драгоманов захопився ще у ранній юності. У травні 1861 року, при перепохованні поета, він виступив з промовою. Він визнавав, що його ранній світогляд формували політичні поезії Кобзаря. Це підтверджується його працями «Святкування роковин Шевченка в «руському обществі» (1873 р.), «Поминки Шевченка у Відні й Львові» (1875 р.).
За кордоном вигнанець тривалий час мешкав у Женеві, де під його керівництвом виходив збірник «Громада» коштом українських просвітницьких організацій. Крім збірника, вчений з берегів Дніпра не забував популяризувати творчість Тараса Шевченка. Українському генієві присвячує свої роботи «Війна з пам’яттю про Шевченка» (1882), «Т. Шевченко в чужій хаті його імені» (1893). Драгоманов публікував також нові матеріали про Кобзаря.
Пізніше Михайло Драгоманов присвятив Тарасу Шевченкові кілька значних праць, але ми зупинятися на них не будемо.
Зосередимося на виданні заборонених царською цензурою творів поета. Так, 1882 року видав у Женеві латинським шрифтом поему «Марія» під назвою «Марія Ісусова» з власною передмовою і примітками. 1885 року цю ж поему переклав російською мовою. 1890 року побачили світ «Поезії Т.Г. Шевченка, заборонені в Росії».
За основу було взято другий том празького видання. І хоча у ньому було усього 20 поетичних творів, зате це були вірші та поеми антимонархічного, антикріпосницького спрямування. Передмову теж написав М. Драгоманов.
Коли твори були відібрані, постало питання, як віддрукувати книжечку, переправити тим людям, до кого вона звернена. І тоді виникла ідея видавати книжечку форматом мініатюри.
На той час у Західній Європі широко користувалися цигарковим папером фірми «Аваді». У Росії ним теж охоче користувалися. Розмір пакунка паперу 5,5х8,5 см. Саме таким форматом видали твори Кобзаря.
Упаковуючи, кожну книжечку загортали у подвійний аркуш цигаркового паперу. Тож і митники, і поліція не виявили на кордоні крамольної літератури. Книжечку можна було легко сховати до кишені, передати з рук до рук.
У транспортуванні через кордон українських книжок велику кмітливість виявив одеський студент Іван Петрило. Суходолом нелегальна література проникала через Молдавію. Морем книжки та збірники надходили через Туреччину та Румунію. За транспортування цим шляхом відповідав морський кочегар Микола Попов. Живий зв’язок з Драгомановим постійно підтримували Є. Борисов та О. Андрієвський.
Серед одеських друзів М. Драгоманова, палких шанувальників Тараса Шевченка, слід докладніше розповісти про поета Володимира Григоровича Мальованого. У своїх працях вчений-емігрант про нього неодноразово згадує. В. Мальований заробляв на прожиття, працюючи юристом при Одеській міській думі. У «Громаді» він став засновником каси взаємодопомоги. Після знайомства з М. Драгомановим став одним з перших кореспондентів часопису «Громада».
У помешканні В. Мальованого збиралися не лише «громадівці», а й члени підпільної народницької організації «Земля і воля». Сучасники Володимира Мальованого відзначали його рідкісний дар знаходити спільну мову, приятелювати з людьми різних поглядів. Але він ніколи не зраджував власних поглядів, що формувалися під впливом творчості Кобзаря. Він навіть сина назвав Тарасом, на честь улюбленого поета. Володимир Мальований мав намір заснувати в Одесі українську друкарню. В поліцію надійшов донос. І поет потрапив до в’язниці. А потім був засланий до Сибіру.
Нескорений нащадок запорожців тікає за кордон, до Женеви. Два роки він допомагав М. Драгоманову у його священній справі.
Володимир Мальований перебував у Женеві в той час, коли сподвижник української культури готував до видання поему Т. Шевченка «Марія», захоплювався нею, відзначав її вільнолюбні мотиви.
Дуже сподобалася йому і мініатюра «Мій Боже милий, знову лихо!» з празького видання:
Мій Боже милий, знову лихо!
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. І знову потекла
Мужицька кров!
Часто повторював рядки з поеми «Саул»:
Горе! Горе!
Дрібніють люде на землі,
Ростуть і висяться царі.
Його кликала Україна. Він повертається. Знову потрапляє до рук жандармів. Чергове заслання. У Томській лікарні Володимир Мальований помирає.
Останнім бажанням поета було прочитати усе написане Тарасом Шевченком. Володимиру Григоровичу хотілося, щоб Кобзаря читали й перечитували як Біблію.
