2001 року побачила світ перша невеличка збірка творів літераторів Миколаївського району «Жартома і всерйоз». В основному в ній були представлені поезії учасників районного літоб’єднання, роботою якого керував відповідальний секретар тамтешньої газети Леонід Чалюк. Невдовзі, вже завдяки зусиллям голови Благодійного фонду імені Степана Олійника Валерія Бойченка, у видавництві «Маяк» (Одеса) вийшло друком солідніше за обсягом видання – «З глибин степів», схвально зустрінуте любителями поетичного слова і громадою.
Сьогодні ж мова – про третю книжку літературних обдарувань Миколаївського району «Степів мелодії одвічні», представлену читачеві нещодавно видавництвом «Друкарський дім «Фаворит».
Видання прикметне тим, що, по-перше, до нього увійшли поезії і проза двадцяти шести авторів (найбільше з усіх трьох збірок), чия доля тісно пов’язана з цим краєм у розлогій степовій долині колись повноводого Тилігулу. Краю, де, за образним висловом класика «…люди говорять, як ходять: прямо, повноросто, навпрошки». З цієї землі почав свій славетний шлях у велику літературу незабутній майстер гострого і дотепного слова Степан Олійник, тут і по сьогодні черпає творчу наснагу незмінний протягом останнього півстоліття художник, головний художник Одеського театру юного глядача, заслужений художник України Микола Вилкун. Бо, як він сам пише:
Навкруги – лани розлогі,
Чорнозем родючий.
Ми долаємо незгоди,
Робим край квітучим.
Осмислена, щира, опоетизована любов до рідної землі, отчого порогу, від якого почався шлях у самостійне життя; до багатих душею і духом людей, які живуть у цьому краї; до його славетної історії – це ті складові, що об’єднують твори усіх без винятку авторів збірки загальним обсягом у 320 сторінок. Допевна, не всі поезії, вміщені у виданні, художньо рівноцінні. Воно й зрозуміло; люди, які їх писали, різні за віком, фахом, життєвим досвідом, зрештою – за талантом. Але у чому їм усім не відмовиш, так це у щирості почуттів, що лягли на папір віршованими та прозовими рядками. Їхня творчість, як образно пише одна з авторів – Єлизавета Єрьоміна, бере початок «від батькової хати, від маминої колискової пісні; від чаруючого запаху квітучих садів, різнобарвних мальв та духмяної м’яти…. Я завжди пам’ятала, хто я, і де моє коріння. Тому завжди верталася сюди подумки, намагалася викласти це на папері і передати своїм дітям».
Ой тумани сиві,
Все зі мною схожі,
Будьте всі щасливі,
Лагідні і гожі.
Та не забувайте,
Десь далеко в хаті
Одинока, сива
Вас чекає мати.
(Вірш-пісня «Чекання»)
Один з упорядників книжки – педагог, літературо- і мовознавець, кандидат у майстри спорту з шахів та шашок Сергій Мефодовський. 1970 року закінчив філологічний факультет Одеського державного (тепер національного) університету
ім. І.І. Мечникова. Міг би стати блискучим науковцем. Адже мав ґрунтовні знання з теорії та історії рідної і зарубіжної літератури, мовознавства й української мови, а ще – власні думки і напрацювання. Але обрали разом з дружиною-однокурсницею сільську глибинку майже за дві сотні кілометрів від Одеси. В Ульянівці Миколаївського району вони ось уже майже чотири з половиною десятиліття поспіль сіють в дитячих серцях і душах зерна любові до рідного слова й національної культури. При тому Сергій Іванович продовжує займатися шахами й шашками, стежити за сучасним літературним процесом та розвитком рідної мови, читати книги й масу періодики, гуртувати сільську творчу громадськість і писати мудрі, філософські, а відтак завжди злободенні вірші. Його добірка у книжці «Степів мелодії одвічні» – це не просто зріз нашого суперечливого і багато в чому трагічного сьогодення. Його твори нуртують і водночас концентрують думку, відображаючи в одній або кількох строфах «мов у краплині води увесь світ».
Розвернувся вітер різко –
прогудів.
А сніжинки із берізки –
сльози вдів.
Заблищали, мов озерця,
впали вряд.
…У берізоньки під серцем
був снаряд.
Все. Більше нічого не треба пояснювати. 70 років по всій Україні ростуть берези зі снарядами під корінням. А під Іловайськом, Дебальцевим чи Савур-Могилою підростають їхні молоденькі посестри. І теж зі смертю під серцем. Чому ж людська пам’ять така коротка?! У творі «Триптих» автор висловлює власні «думки про долю».
Усе – на продаж?
Ні, не приємлю.
І тяжко сходжу
На грішну землю.
А там – селяни
І люди міста.
І всюди – лячно,
І всюди – тісно.
І зрада, й підлість
Й ніщо не сутнє.
Скажіть, на милість:
За цим – майбутнє?
Піснею рідного краю назвала збірку відома поетеса Надія Мовчан-Карпусь, життєвий і творчий шлях якої теж пов’язаний з Миколаївським районом. Адже, незалежно від рівня власне літературного викладу думок і почуттів авторів прозових і поетичних творів, «душа радіє за їх сердечність, за чисту предківську мораль». Найвищими ж і найціннішими складовими цієї моралі є чесність, порядність, совість. А на підтвердження сказаному ще один вірш Сергія Мефодовського.
Як настане хвилина зла,
Невідворотна, неминуча –
Не помога сльоза пекуча
І рук ніхто ще не підклав.
У кожного хвилина та –
То смерть з косою за плечима.
Отож живи і пам’ятай:
На видноті твій кожний вчинок.
Як відзначив письменник, громадський діяч, лауреат ряду літературних премій Олекса Різників, добре зробили талановиті люди – Павло Поліщук і Сергій Мефодовський, що зібрали, впорядкували і видали цю прекрасну книжку. Отож, шановні земляки, читайте її і знайте, що у Миколаївці та районі, на малій Батьківщині незабутнього Степана Івановича Олійника, народилося, жило і сьогодні живе чимало мудрих, розумних, багатих душею людей.
Рубрика:
Выпуск:
