У Катерини Семенівни Карачебан осінь 2014 року плодоносила ювілеями: виповнилося 50 років її викладацькій роботі в Новосільській школі. Із чоловіком Іваном Дмитровичем, який також ціле життя сіяв розумне, добре, вічне, справили золоте весілля. Крім цього, Катерина Семенівна зустріла особистий ювілей – своє чергове 18-річчя. Так, вік називати не будемо, адже в очах у нашої героїні, як і раніше, світиться юність душі!
У Катерини Семенівни, а вона сьогодні викладає в Новосільській школі-ліцеї хімію та біологію, уроки за розкладом останні – п’яті, шості, сьомі. Але дочекатися цього часу, а вже тим більше зайнятися з ранку домашніми справами, вона просто не може. За п’ять десятиліть виробився один розпорядок дня – з ранку треба йти до школи. І йде. Щоб підготувати кабінет, приділити час своїм молодим колегам, а вони дуже часто звертаються по пораду. У таку ранкову годину, коли до уроку за шкільним розкладом залишалося ще багато часу, і відбулася наша зустріч із ветераном педагогічної праці. Якими ж були перші кроки корифея у професії?
– Я пам’ятаю першу планову перевірку уроку зоології в сьомому класі, коли вчителькою я працювала лише півтора місяці, – згадує Катерина Семенівна. – Дуже хвилювалася, бо, крім директора школи, на уроці був присутній завуч – мій колишній учитель хімії. Коли пролунав дзвоник на перерву і ми вийшли з кабінету, директорка обійняла мене й зі слізьми на очах сказала: «Ви народжена бути вчителем!». Ці слова надихнули мене на п’ять десятиліть, стали вектором на все життя.
З 54 років загального педагогічного стажу К.С. Карачебан, мабуть, найтяжчий період у роботі припав на 1991-2002 роки, коли вона очолювала Новосільську школу: тоді були затримки з виплатою зарплати вчителям, проблеми з опаленням, крайній дефіцит фінансування. І в цих обставинах Катерина Семенівна не тільки тримала заклад освіти на плаву, але й задавала творчий тонус педколлективу – особистим прикладом. Досить сказати, що за 11 років роботи на посаді директора вона жодного разу не була у відпустці.
За її керівництва Новосільська школа переїхала до нового триповерхового будинку із плавальним басейном, спорудження якого було розпочато болгарськими будівельниками ще в межах радянсько-болгарського проекту, а завершене вже у 1990-ті.
– Але нам здали в експлуатацію голі стіни, – згадує колишня директорка. – Ми перенесли до нової школи старі парти й дошки, у класах неможливо було знайти двох однакових стільців – меблі були різнокаліберні. У той період нам дуже допоміг губернатор області Сергій Рафаїлович Гриневецький, який знайшов спонсорів для закупівлі всього потрібного.
Разом із колективом, учнями та їхніми батьками Катерина Семенівна озеленила новобуд. У просторих світлих кабінетах з’явилися численні екзотичні дерева у величезних вазонах. У дворі були розбиті рожеві клумби. І донині кожний випускник вважає своїм обов’язком, ідучи з рідної школи, посадити найпрекрасніший трояндовий кущ.
Багато було зроблено К.С. Карачебан для сільської школи, і її енергії, безсумнівно, ще вистачило б на багато років. Але, як писав Ремарк, треба відступити вчасно. Вона сама так вирішила. Сама вибрала людину, здатну прийняти керівну естафету, представила колективу нового директора і спокійно поклала на стіл зв’язку ключів. Тільки через чотири місяці після цього кандидатура Надії Петрівни Вранчану була затверджена у відповідних інстанціях. Як показали подальші роки життя Новосільської школи, яка стала ліцеєм, увійшла до сотні найкращих шкіл України як соціокультурний центр села, впровадила викладання трьома мовами, Катерина Семенівна у виборі кандидатури наступника не помилилася.
Вона берегиня цілого педагогічного дому. Всі родичі по лінії її чоловіка – вчителі. Чимало викладачів і в другому поколінні Карачебанів.
– А скільки наших учнів пішли в педагогіку! – не приховує своєї гордості Катерина Семенівна. – Був період, коли в усіх шістьох молдавських школах Ренійського району хімію викладали винятково мої випускниці. У селі Плавні – Наталя Ігорівна Фініті, у Долинському – Олена Афанасіївна Казанакли, в Орлівці – Віра Григорівна Ніделку. Кожне засідання нашого районного методоб’єднання вчителів хімії перетворювалося на зустріч моїх випускників – наскільки це було приємно бачити!
Коли корифея педагогіки запитують про секрети майстерності, Катерина Семенівна незмінно відповідає: найголовніше – дисципліна на уроці.
– За півстоліття своєї роботи я жодного разу на уроці не присіла, – говорить ветеранка. – Коли викладач стоїть, він охоплює поглядом усіх учнів – і вже ніхто не зможе розмовляти із сусідом по парті. І, звичайно, кожен урок мусить захоплювати. А це питання підготовки самого вчителя.
Так, Катерина Семенівна була й залишається насамперед вимогливою до себе самої. Почнімо з того, що вона завжди має бездоганний вигляд. Навіть коли школа ташувалася у старих будинках зі стародавніми грубками і взимку від холоду у класах подеколи замерзало чорнило, Катерина Семенівна ніколи не дозволяла собі вести уроки в пальто – тільки в костюмі! Ще одна вимога до себе – постійне навчання. Коли була проголошена незалежність України і в молдавському селі Новосільське постало питання про необхідність поступового переходу на нову державну мову навчання, Катерина Семенівна однією з перших висловила готовність вивчити українську. Сьогодні вона викладає хімію трьома мовами – молдавською, російською й державною. У зрілі роки К.С. Карачебан довелося познайомитися і з новими інформаційними технологіями – сучасний учитель повинен із комп’ютером бути на «ти». У цьому навчальному році К.С. Карачебан знайшла спонсорів і заново, у сучасному форматі оформила свій кабінет біології.
– Катерина Семенівна є головою ради школи, яка виробляє й виносить на розгляд педради стратегію розвитку, проекти рішень за найзначущими проблемами, – розповідає директорка Новосільської школи-ліцею Надія Петрівна Вранчану. – Немає педради, щоб ми не надали слово Катерині Семенівні – її думка, заснована на досвіді та мудрості, для нас дуже цінна. А скільки часу наш корифей віддає своїм молодим колегам! Щодня можна бачити, як Аліна Михайлівна Стаматі, яка цього року одержала диплом Одеського національного університету імені Мечникова і 1 вересня приступила до роботи, підходить до Катерини Семенівни по пораду. Нещодавно я побачила у школі Юліану Казанаклі, яка навчається заочно й зараз перебуває в декретній відпустці. Запитую: «Що, мамуню, привело до школи?». Вона відповідає: «Готуюся до сесії, прийшла одержати консультацію у Катерини Семенівни». Кожен урок біології відвідує Неля Ротаренко: колись вона закінчила газовий технікум, а цього року вступила до Вінницького університету, мріє у перспективі викладати біологію в нашій школі. Неля Вікторівна розуміє, що жодна університетська програма не дасть того досвіду, який можна почерпнути на уроках Катерини Семенівни. У кабінеті Карачебан – лабораторія молодих кадрів!
Роки… Як би не бадьорилася людина, як би не кріпилася, яку б силу волі не мала, вони беруть своє.
– Ось що дивно: іду вранці до школи – то нога «тягне», то в боці «стріляє», – ділиться ювілярка. – Щойно заходжу у двір свого другого дому – все перестає боліти. Цілий день бігаю по школі (а кабінет біології розташований на третьому поверсі), на уроках ніколи не присяду – і почуваюся чудово! Після обіду йду додому: щойно мину шкільну огорожу – знову й нога болить, і в боці «стріляє»!
Так, школа з її юною енергетикою й оздоровлює, і окриляє. І все-таки, коли, у які моменти наша героїня почувається особливо щасливою?
– Найбільше щастя, коли з Одеси дзвонить онучка Юля, а навчається вона на п’ятому курсі Одеської юридичної академії, і радісно кричить: «Бабусю, у мене – п’ятірка!», – зізнається Катерина Семенівна. – Знаєте, виявляється, найглибша любов на світі – це любов до онуків, а їх у мене четверо.
…Шкільний музей. Він створений порівняно недавно. Значну частину експонатів принесла К.С. Карачебан – чорно-білі фотографії минулих років, віньєтки випускників. Катерина Семенівна пам’ятає всіх, кого навчала.
– Ось цей хлопець уже став сивим дідусем, – звертає увагу педагог на юнака з густим чубом. – Я навчала його, потім його дітей, а сьогодні у мене в класі сидять його онуки. Але вчити правнуків – це було б уже занадто!
Так, Катерина Семенівна оголосила колективу своє рішення: поточний навчальний рік для неї – останній.
Хто порахує, скільки учнів було у Катерини Семенівни за півстоліття?! Посіяні нею зерна знань і добра проростають у багатьох містах і селах України, у країнах далекого та близького зарубіжжя.
– Катерина Семенівна є для всіх нас взірцем не тільки у викладацькій діяльності, але і як охоронниця домівки, – говорить Н.П. Вранчану. – Родина Карачебан у нашому селі – зразкова. Вона дружна, міцна, з добрими взаєминами. Іван Дмитрович Карачебан – учитель із великої літери – всім слугує за взірець здорового способу життя: йому під вісімдесят, а він, як і завжди, їздить на велосипеді в будь-яку пору року й без окулярів читає газети.
У родині сільських учителів є традиція на Великдень збиратися разом. У будинку Івана Дмитровича та Катерини Семенівни за столом не буває менше 35 чоловік. У такі моменти вони ще раз усвідомлюють, яке мають багатство!
