«Станіслав Савович Стриженюк родом з Гайворона, що на Кіровоградщині. Закінчив хіміко-технологічний факультет Одеського політехнічного інституту та Літературний інститут імені Максима Горького у Москві. Автор кількох десятків книжок віршів та поем, що побачили світ в Одесі, Києві. У Москві та Ленінграді книжки друкувалися у перекладах відомих майстрів слова. Окремі добірки віршів побачили європейський світ у перекладах на болгарську, угорську, польську, англійську мови. Професійний письменник з 1959 року.
З дипломом інженера Станіслав Стриженюк кілька років працював у Казахстані, де, як відомо, відбував заслання Тарас Шевченко. Либонь, тоді зароджувалися у молодого поета перші рядки про велета українського духу. Повернувшись до Одеси, він узяв діяльну участь у встановленні пам’ятника Тарасові Шевченкові у парку його імені.
А рядки про Кобзаря поступово складалися у драматичну поему «Поет і тьма».
Дія поеми розгортається у двох планах – у реалістично-побутовому та символічно-узагальненому. Перед нами фабула, що нагадує типово Шевченківську: дівчина Марина повірила любовним запевненням офіцера і, збещещена, втрачає віру не лише у кохання – у життя, у світ. Поет Станіслав Стриженюк зумів передати усю глибину горя покритки. Андрій, денщик офіцера, вирішивши відомстити за Марину, чинить замах на кривдника. І за це його карають шпіцрутенами.
Ці події проходили крізь серце засланого Тараса Шевченка. Розгортається символічно-узагальнений план драматичної поеми – двобій Поета і Тьми. Це двобій між безкомпромісністю, нескореністю, світлими ідеалами, вірою у непереможність народу та підлими нашіптуваннями про доцільність просити милості у самодержця.
Тьма постає у поемі теж у двох іпостасях: це і конкретна темрява нічної казарми, де карається поет, чекаючи світла сонця (саме такий мотив звучить і у вірші Тараса Шевченка «А.О. Козачковському», це і символічний образ усеімперської ночі, де немає місця добру, любові, повазі до людини. Це символ ницих інстинктів, символ зла, що панує від берегів Чорного моря до Карелії, Сибіру, Приамур’я та гір Тянь-Шаню. Саме воно, темне зло, вважає, що є нормою людського буття, а література, поезія зокрема, покликана славити не свободу, а царський скіпетр, кріпосницький гніт, тупоумство самодержавної влади. Отже, це двобій двох світоглядних систем, двох протилежних моралей.
Надаючи слово ліричному героєві драматичної поеми, автор Станіслав Стриженюк іде за традиціями Кобзаря і на рівні змісту, і на рівні форми. Його Шевченко знаходить грізні й мудрі слова, відповідаючи Тьмі.
До Кобзаря подумки звертається ліричний герой іншої поеми «Сальха», завершеної у лютому 2004 року. Вона присвячена Василю Андрійовичу Жуковському, який, по суті, вирвав Тараса Шевченка з лабет неволі. Учитель Пушкіна повертається з похорон свого геніального учня:
Жуковський повертається додому.
Фортеця Петропавлівська.
Зима.
І зізнається він собі самому:
«Шевченко є,
Хоч Пушкіна нема!»
Болем пронизані рядки присвячені Кобзареві, що надруковані в нашій газеті до 200-річчя велета української нації:
«Неоднаково мені…»
Нас всіх засмоктує буденка.
І не однаково мені,
Що думи генія Шевченка
Ми топимо у бузині.
А всі силкуються столично
На плечі взяти небозвід,
Хоч поділились генетично
На Південь, Північ, Захід, Схід.
Жнива пройшли. Пора орати,
Бо хліб усьому голова.
А в хаті гетьманів багато
Й на всіх одна лиш булава…
Перечитуючи чималий поетичний доробок Станіслава Стриженюка, напрошується висновок: творче життя нашого краянина, одеського поета, від самого початку освітлює сонце Тараса Шевченка. То хай же воно світить і в нинішньому, і в майбутньому часі.
