Ні-ні, я пишу не про прекрасний фільм Френка Маршалла, присвячений виживанню собак на просторах холодної Антарктики. Ітиметься про ситуацію, в якій опинилася Одеса після стрімкого похолодання та страшенного снігопаду.
Місто втрапило в жорстокий сніговий полон. І виходило з нього дуже тяжко та повільно.
Полишені напризволяще
Коли рух на вулицях зупинився у пробках, мимоволі згадала слова колишнього директора КП «Одесміськелектротранс» Дмитра Полуніна. На прес-конференціях із журналістами він не раз говорив: якщо починається великий снігопад, треба встигнути вчасно вивести з маршрутів транспорт, щоб могла вийти снігоприбиральна техніка. На жаль, трамваї й тролейбуси того вечора намагалися до останньої можливості бодай якось пересуватися по Одесі й допомагати людям добиратися додому. У підсумку багато які з них так і залишилися на вулицях міста, значно ускладнивши або взагалі зробивши неможливим розчищення трамвайної колії й дорожнього покриття. Одеса зупинилася. І люди були змушені проходити пішки багатокілометрові дистанції. Двоє моїх знайомих, яким довелося йти назустріч один одному, подолали відстань від селища Котовського до залізничного вокзалу за п’ять із половиною – шість годин. Дорогою вони викопали зі снігу трьох таких же пішоходів, що вирішили відпочити й задрімали. Підсумком їхнього вимушеного подвигу стало запалення легенів у одного й тяжка застуда у другого.
Цікаво, що на сайті КП «Одесміськелектротранс» відсутня інформація про те, як працював колектив підприємства увесь цей час перебування міста в умовах стихійного лиха. Останні новини датовані аж 24 грудня. Хоча можна з великою мірою ймовірності припустити, що є хворі: водії й кондуктори – від перемерзання в кабінах зупинених трамваїв і тролейбусів, працівники технічних служб – після роботи на морозі, є матеріальний збиток (полишені на кілька днів практично без догляду вагони зазнали нападів із боку любителів чимось поживитися або охочих пристосувати транспортний засіб під тимчасовий притулок).
От і вийшло, що новорічні свята стали рекордними: уперше за останні кілька десятиліть трамваї в напрямку селища Котовського й на Великий Фонтан не ходили протягом п’яти-шести днів. Що, на мій погляд, для мільйонного міста недопустимо. Висновок напрошується один: не спрацювали професійно та грамотно різні міські служби: не був вчасно відведений громадський електротранспорт, а нечисленна снігоприбиральна техніка не вийшла на міські магістралі, не була організована нормальна робота двірників.
Ще буквально кілька років тому, якщо починався сніг, рано вранці двірники вже робили стежки й посипали їх піском. Цього разу вранці після снігопаду панувала неймовірна тиша. Воно й зрозуміло: пільг двірників позбавили й ніяк заохочувати їхню роботу в умовах стихійного лиха не збиралися. От більшість із них і повелися як рядові громадяни: чекали, може, сніг сам потане.
Що стосується маршруток, то їх працювало набагато менше, ніж звичайно. Одні просто не заводилися на морозі, інші перебували у снігових заметах. Люди терпляче чекали транспорту на зупинках, які теж ніхто не квапився повністю розчищати. Посунутий під час розчищення магістралей сніг стояв на них високими снігово-крижаними перешкодами, які пасажирам доводилося долати перед сіданням до маршрутки.
Кілька років тому за таких обставин загинула жінка. Вона посковзнулася на верхівці зледенілого замету і впала під колеса маршрутки, що саме була надійшла. На жаль, той страшний урок не був вивчений.
Аж 13 січня на зупинці біля Пересипського мосту, куди приходить майже два десятки маршруток із селища Котовського, з міста Южного та Комінтернівського району, я побачила ту ж картину. Розчищена була маленька діляночка, достатня для нормального висідання-всідання пасажирів тільки однієї маршрутки. А їх там одночасно може підійти до зупинки й дві, і три, і навіть чотири. Хтось стояв просто на проїзній частині, щоб не стрибати через зледенілі замети, хтось усе-таки їх долав, ризикуючи впасти, зазнати травми або втрапити під колеса.
Що на світі найважливіше?
Новорічні свята стали рекордними й за відсутністю хліба. Ще за кілька днів перед тим було ясно: якщо місто закривають для великовантажного транспорту, якщо передбачається значне погіршення погодних умов, отже, раптово скоротиться кількість продуктів, ввезених до Одеси, і зросте попит на хліб. Так і сталося. Але ніхто цього не врахував.
На сайті міста з’явилася інформація: «Учора, 1 січня, від торговельних мереж міста надійшла заявка на 15 тонн хліба підприємства «Одеський коровай». Усі заявки були задоволені. Для доставки продукції було задіяно 10 машин. На сьогодні, 2 січня, надійшла заявка від торговельних мереж і магазинів на 150 тонн хліба. На поставках сьогодні працюють 90 одиниць транспорту».
Як бачимо, за офіційною інформацією, за добу попит на хліб зріс на порядок. Хоча в реальності не вистачило й цієї кількості. Кіоски «Одеського короваю», полиці супермаркетів, де реалізується продукція ще й власних пекарень, були порожні вже до обіду. Почалася паніка, з’явився її звичний супутник – ажіотажний попит. Хоча узгоджена доставка хліба в обсягах 150 тонн протягом кількох днів якби й не зняла повністю, то в будь-якому разі значно мінімізувала б дану проблему. Для цього потрібно було лише дійти узгодженого рішення між владою міста як представника територіальної громади та хлібопекарськими підприємствами – постачальниками продукції.
Як я вже сказала, люди рятували одне одного зі снігового полону – відкопували, відігрівали.
В умовах стихійного лиха із психологічної точки зору надзвичайно важливо, щоб люди почувалися не покинутими й забутими, а частиною великої людської спільноти.
У цьому плані правильним було рішення Малиновської райадміністрації, про яке повідомив сайт міста: «Одесити, що опинилися під час заметів у районі Черьомушок, можуть перечекати непогоду в будинку Малиновської райадміністрації (вул. Генерала Петрова, 22). Для них відкрито теплі приміщення й туалет».
Шкода, що за таким прикладом не вчинили Суворовська, Київська та Приморська райадміністрації. Адже змерзнути або раптово занедужати людина могла в будь-якій частині міста. І можливість знайти притулок в офіційній установі допомагала б і підтримувала тих, для кого випробування снігом виявлялося практично непереборним.
У 2009 році, коли на Одесу впав приблизно такий же снігопад, одна з телекомпаній організувала в прямому ефірі своєрідний центр порятунку городян. До студії дзвонили ті, що потребували допомоги, і ті, що могли її подати. В умовах, коли рятувальників і техніки із МНС бракувало, звичайні громадяни набагато скоріше діставалися до знерухомлених маршруток із дітьми-інвалідами, до майже непритомних від голоду й холоду водіїв трамваїв, до стариків, замкнених снігом у будинках. Сильніші допомагали слабким і беззахисним. Така форма організації взаємодопомоги – нормальне явище в громадянському суспільстві. На жаль, цього разу такий центр не працював. Жодна з телекомпаній із подібною ініціативою не виступила й на допомогу місту й городянам не прийшла. На жаль, іспит на протидію стихії склали не всі…
