Ветеран війни в Афганістані Петро Анатолійович Аведенко з дружиною Надією Павлівною – жителі села Бобрик-Другий – із сумом і болем у серцях проводжали свого 25-річного сина Сергія, мобілізованого до українського війська. Уже вдруге. До цього, ще в мирний час, випускник Уманського національного аграрного університету сам попросився до лав української армії, пройшов дев’ятимісячний вишкіл у бронетанкових військах.
Як сьогодні пам’ятають батьки солдата дату його проводів до армії – 21 вересня 2014 року. Того дня з телеекранів лунали тривожні бойові звіти з передової на сході країни.
У далекому 1981 році тривожні звістки про бойові дії в далекому Афганістані неофіційними шляхами докочувалися до України. Непевність ятрила серця матерів призовників, яких мобілізували до Радянської Армії. Хвилювалися рідні й за Петра Аведенка, прикордонника Бахарденського загону (в/ч 2103) Туркестанського військового округу, який охороняв далекі рубежі держави з сусіднім Іраном. І недаремно. Кмітливого юнака вже готували до відрядження «за бугор» для охорони радянського посольства та всіх представництв і організацій. Поповнивши лави спецкомендатури в/ч пп 55598 «А», що базувалася на території представництва, рядовий Аведенко приступив до бойового чергування.
На радянських військовиків полювали снайпери, чатували підривники і навіть «смертники». А відпочивали бійці, можна сказати, з комфортом, по кілька чоловік у двоповерхових афганських будиночках, розташованих по периметру будівлі, щоб у разі нападу бойовиків тримати кругову оборону. Доречно сказати, що радянське представництво було збудоване у 1960 році і займало площу в кілька гектарів на південно-східній околиці, за 16 кілометрів від центру Кабула, неподалік від палацу Тадж-Бек. Тож пильнувати потрібно було, як то мовиться, у два ока. Допомагали здійснювати охорону службові собаки та різні технічні спецзасоби.
Петро Аведенко розповів, що посольство було ласим шматочком не лише для моджахедів, а й для іноземних спецслужб. Адже тут часто влаштовувалися військові наради з афганськими урядовцями, радниками та командуванням 40-ї армії. Досить напруженими були виїзди за межі посольства. Воїн-інтернаціоналіст неохоче згадує бойові епізоди, які часто траплялися під час служби. Хоча й досі нагадують про них осколочні поранення від мін та фугасів…
Іронією долі син «афганця» П.А. Аведенка також став прикордонником – Ізмаїльського прикордонного загону. Сьогодні молодший сержант Сергій Аведенко – командир диверсійно-розвідувальної групи – перебуває на східних рубежах. Його маневровий підрозділ у глибокому тилу уміло розвідувало бойові сили супротивника, знешкоджувало ворожих коригувальників вогню та блокпости.
Не забуває атовець настанов та цінних порад свого батька, як діяти в тій чи іншій бойовій ситуації. А ще святий наказ: при будь-якій біді не полишати на полі бою чи в полоні ворога своїх побратимів.
