Наближається фініш. Я закінчую п’ятий курс педагогічного університету. Не віриться, що студентські роки промайнули так швидко. Мене, як і, напевне, всіх одногрупників, турбує питання: як жити далі? Адже в університеті «від сесії до сесії живуть студенти весело», а от після цього етапу почнеться самостійне життя, в якому безтурботності вже немає місця. До того ж філологічний фах, який я опановую, деякі взагалі вважають малоперспективним. Але «якщо зірки засвічують – виходить, це комусь треба?». Значить, дипломовані філологи потрібні суспільству. Які можливості може надати факультет української філології? Хотілося б викласти з цього приводу думку не лише власну, а й інших випускників, а також – викладача кафедри української та зарубіжної літератури Південноукраїнського національного педагогічного університету імені Ушинського, кандидата філологічних наук Тетяни Бандури.

– Наш факультет – один з наймолодших в університеті, – говорить Тетяна Йосипівна, – але вже встиг гідно зарекомендувати себе. Кафедри факультету підтримують міцні зв’язки з багатьма вузами України, Канади, Молдови, Литви, Словаччини та інших країн. Наша діяльність спрямована передусім на підготовку педагогічних кадрів. Проте випускники також можуть працювати секретарями-референтами, журналістами, дикторами, перекладачами (зокрема і з англійської мови). Педагогічний колектив дуже уважно ставиться не лише до фахової підготовки кожного студента, але й до повнішого розкриття його індивідуальних можливостей, природних нахилів. До нас приходять досить різні люди, але загалом це креативні особистості, які прагнуть реалізувати себе і творчо, і професійно. У нас понад 500 студентів, і в кожного з них свої мотиви, що спонукали вступити на навчання за даною спеціальністю.

Наскільки пощастило реалі­зуватися випускникам минулих років, чи були розчарування? Тут уже доцільніше спитати у них самих. 

Інна з місцем навчання визначилася лише під час вступної кампанії. Мотивуючим чинником для дівчини стало те, що вона пройшла сюди на бюджет. 

– Я вступила сюди через те, що треба було кудись податися, – відверто каже випускниця. – Проте не шкодую. У нас був дружний колектив, викладачі старалися зацікавити нас своїми предметами: були регулярні зустрічі з письменниками, олімпіади, вікторини, конференції та розважальні заходи. Ці роки змінили мене як особистість, я вірю, що на краще. Попри те, що зараз не працюю за фахом, я отримала чудову школу життя та гарні спогади.

А от Ольга завжди хотіла бути вчителькою і вивчати мови, тому з університетом визначилася ще у старших класах. Обираючи з різних форм навчання (денна, заочна, екстернат) зупинилася на стаціонарі. Студентський період життя, на її переконання, був досить насиченим. 

– У нас була весела та сильна група, – говорить колишня студентка. – Зі вдячністю згадую багатьох педагогів, зокрема Миколу Хомича Гуменного та Ольгу Антонівну Копусь. Ми, студенти, брали участь у семінарах, наукових конференціях, концертах. А робота в нашій театральній студії лишила по собі лише найкращі враження. В роки навчання я отримала море позитивних емоцій. За них я дуже вдячна університетові та факультету зокрема.

Катерина виросла в родині вчителів і у виборі майбутньої професії керувалася сімейною традицією. 

– Я з дитинства мріяла вступити до театрального, але зрештою обрала педагогічну спеціальність, – розповідає співрозмовниця. – Навчаючись, я мала можливість розвивати себе не лише як філолог, а як і творча особистість. З роками зрозуміла, що найкраща сцена – викладацька. Тож мої студентські роки на факультеті української філології були чудовим поштовхом для всебічного розкриття особистості. 

Нині дівчина продовжує навчання в аспірантурі і, цілком можливо, відкриє в собі нові творчі можливості.

На жаль, важко опитати всіх викладачів та випускників. Тим більше що це стаття, а не соціологічне дослідження. Просто хотілося розвіяти деякі стереотипні уявлення про мою спеціальність. Передусім для самої себе. А можливо, мій «непередовий педагогічний досвід» дасть комусь змогу зорієнтуватися в такому неоднорідному світі професій.