Понад тридцять років немає серед нас Степана Петровича Ковганюка. Він родом з Шевченківського краю. Селянське виховання спонукало його до наполегливої праці, до самоосвіти. Вчителював, працював у харківських часописах, у видавництвах.

Дуже плідною була його робота в одеській обласній газеті «Чорноморська комуна» літературним редактором. Наслідком цієї роботи стала книжка «Практика перекладу» (1968 рік).

Познайомився я зі Степаном Петровичем Ковганюком за ділових обставин. Тоді я працював у регіональному видавництві «Маяк». Потрібно було дати кваліфікований відгук на український переклад роману Івана Вазова «Під ігом». Переклад роману було здійснено, як дослідив Степан Петрович, не з оригіналу. Кваліфікована рецензія С. Ковганюка допомогла видавництву «Маяк» зорієнтуватися і ухвалити вірне рішення.

Тоді ж я дізнався, що Степан Петрович Ковганюк народився у селі Онопріївці Тальнівського ра­йону на Черкащині. У роки Другої світової війни був на фронті, нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, медалями.

Творчістю почав займатися в юності. 1931 року побачила світ його збірка оповідань «Маневри». Важко тепер сказати, чому Степан Ковганюк облишив писання прози власної, а заходився перекладати прозу російських, польських класиків. Я спостеріг, здебільшого ці письменники мали стосунок до Тараса Шевченка.

Якось зустрівши Степана Пет­ровича у Будинку творчості, я запитав, що його спонукало перекладати прозу Тараса Шевченка.

Степан Петрович відповів, що коли перечитував російську прозу Кобзаря, то натрапив на згадку про містечко Тальне.

Степана Ковганюка вразило, що у Шевченка були зображені яскраві характери, майстерно розкривалися конфлікти кріпосницької епохи. Позитивні герої повістей – це солдати й селяни. Тарас Шевченко їх змальовував зі співчуттям. Автору збірки оповідань «Маневри» імпонувало, що у авторських відступах Тарас Шевченко полемічно підкреслював вірність «старой, но хорошей манере» зображення життя, яку вбачав у творах М. Гоголя та його послідовників. Степан Петрович теж обстоював принцип реалістичного зображення людських характерів і водночас іронізував над епігонами романтизму.

Повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», яку перекладав Степан Ковганюк, завершена у Нижньому Новгороді. Сюжетне ядро твору становить розповідь про типове для поміщиків розпусне життя ротмістра Курнатовського. Степан Петрович розповів, що чув історію одруження офіцера з кріпачкою у рідному селі на Черкащині.

Моральна чистота й шляхетність кріпачки Олени, як назвав її Тарас Шевченко, приятельські взаємини з родиною сусідів-хуторян позитивно вплинули на поведінку ротмістра. Він ставить хрест на своєму минулому. Тут Шевченко наголошує на великій силі впливу довколишнього середовища. Поряд з ротмістром Курнатовським письменник змальовує добрих, з високою мораллю й духовною культурою представників трудового народу – кріпачку Олену, наймита Прохора і, зокрема, матроса Обеременка, учасника оборони Севастополя, інваліда, який замість пропонованої нагороди просив звільнити з кріпацтва сестру.

З певною симпатією ставиться автор і до дрібних хуторян Прехтелів, підкреслюючи, що вони живуть власною працею і знаходять у ній задоволення і радість.

Композиційно повість побудована у формі подорожніх нотаток художника Дармограя – безпосереднього учасника подій. А першоосновою цих нотаток послугувала друга подорож Тараса Шевченка в Україну. Тоді Київська археографічна комісія доручила петербурзькому художникові обстежити історичні пам’ятки Київщини, Волині та Поділля. Десь тоді і проїздив Кобзар через Тальне.

У засланні Тарас Шевченко часто згадував рідні місця.

Не для людей, тієї слави

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я.

Для себе, братія моя!

Мені легшає в неволі,

Як я їх складаю.

З-за Дніпра мов далекого

Слова прилітають

І стеляться на папері,

Плачучи, сміючись,

Мов ті діти…

С. Ковганюк перекладав на українську і твори польських письменників. Наприклад, Стефана Жеромського. Той теж цікавився творчістю Кобзаря. Переклав 1882 року поезію Тараса Шевченка «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами». У своєму щоденнику залишив проникливу характеристику віршів українського поета. Стефан Жеромський звертався до Івана Франка з проханням надіслати матеріали про творчі зв’язки Адама Міцкевича та Тараса Шевченка.

Подумки оглядаючи творчий доробок лауреата премії ім. Максима Рильського у галузі перекладу (1975 р.), напрошується висновок, що значна частина перекладацьких уподобань Степана Ковганюка – це письменники, для яких творчим прапором був Тарас Шевченко.