Цього року в нашій країні та у світі відзначається півторастолітній ювілей видатного релігійного та громадського діяча, митрополита і протягом 44 років очільника Української греко-католицької церкви, мислителя і публіциста Андрея Шептицького.

Народився майбутній митрополит 29 липня 1865 року у селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині у родині, що належала до старовинного українського шляхетського роду. При хрещенні отримав ім’я Роман Олександр Марія Шептицький. Його батько – Іван Шептицький був нащадком галицьких бояр. Багато претендентів цього роду стали фундаторами українських церков і монастирів. 

З дитинства Роман мріяв цілком присвятити себе Церкві. Спочатку батьки не вірили в серйозність його намірів, вважаючи це бажання тимчасовим. Та прагнення юного Шептицького залишилося незмінним і батьки змушені були змиритися з покликанням сина. 1888 року Роман Шептицький, який на той час уже здобув юридичну освіту зі ступенем доктора права, прибув до Добромильської обителі, де й розпочав своє служіння Богові та українському народу. Вступивши у чернецтво Василіянського чину (найпоширеніший статут серед монахів-українців східного обряду, що перебувають в унії з Римом), одержав ім’я Андрей – на честь Андрія Первозванного. Від 1892 року провадить активну духовно-просвітню діяльність, певний час керував братією монастиря св. Онуфрія у Львові.

У 1899-1900 роках був Ста­ніс­­лавівським єпископом. Під час цього служіння відзначився тим, що спілкувався з вірянами народно-розмовною мовою, а це було нетипово для того часу.

Пізніше здійснив подорож до Російської імперії з метою встановлення діалогу з православними та сприяння розвиткові греко-католицької спільноти. 

У 1914-1917 роках був на засланні у Росії.

Митрополит А. Шептицький прославився не лише як церковний діяч, але й як великий меценат і завзятий захисник української культури. Завдяки його ініціативі було засновано церковний музей, який з 1911 року почав діяти як український національний. Чимало зробив митрополит і в галузі освіти. Заходами А. Шептицького були засновані фахові школи, учительські семінарії та промислові школи. Там навчалися діти з українських родин, які здобували фахову освіту. Опікувався митрополит і розвитком духовної освіти. Завдяки його клопотанням у Львові у 1926 року почала функціонувати духовна семінарія, яка з 1928 року здобула статус академії. 

Під час Другої світової війни А. Шептицький залишався виразником українських національних інтересів. Приділяв велику увагу організації духовного життя в умовах тиску з боку влади. З початком німецької окупації сприяв порятунку галицьких євреїв від переслідування, проти якого відверто виступав. Публічно засуджував нацизм, від 1942 року був у фактичній опозиції до німецької окупаційної влади, яка не заарештувала його лише з огляду на великий авторитет митрополита серед широких кіл громадськості. Водночас склав звернення до вірян, у якому застерігав від жорстокості, наголошував, що і в умовах війни, як би не було важко, слід зберігати принципи людяності. 

З поверненням 1944 року радянської влади розпочалися утиски греко-католицької церкви та арешти духовенства. Лише смерть владики Андрея – 1 листопада 1944 року – відвернула від нього ті страшні поневіряння й тортури, що їх судилося пройти його наступникові Йосифу Сліпому та багатьом священикам і вірянам. 

Протягом життя в різних публікаціях А. Шептицький висловив чимало плідних ідей, що мають стосунок не лише до духовних, але й до соціально-економічних реалій. Їх вивчення не втрачає свого значення і понині.

Нещодавно Римський Папа Франциск видав декрет, у якому відзначив особисті чесноти митрополита Андрея та його заслуги перед Церквою.