Полотняні криптограми

Бібліотекарка Троїцької сільської дитячої бібліотеки Олена Яценко зберігає у власній колекції понад двісті українських рушників та вигаптуваних нитками картин. 

Ці народні скарби уже понад десятиріччя демонструються в центрі духовності та культури Любашівського району – Троїцькому будинку народної творчості імені Ростислава Палецького. Представлені експонати – яскраве свідчення високохудожнього рівня роботи майстринь із багатьох куточків півночі Одещини та сусідніх областей. Найдавніші рушники виготовлені понад століття тому, а основу колекції складають вироби вжиткового мистецтва початку та середини минулого століття. 

Частина цих скарбів – це ті, що їх Олені Яценко вдалося врятувати від знищення, бо багато які селяни після смерті своїх бабусь просто викидали безцінні полотна на смітник або використовували як ганчір’я.

Чимало сил, часу та мийних засобів витрачено бібліотекаркою, щоб відреставрувати полотна, щоб сакральні візерунки знову засяяли всіма веселковими барвами.

– Рушник із прадавніх часів широко використовується в обрядах та побуті українців. Сільські жінки – хранительки глибокої традиції та вікової мудрості – закарбували на льняному полотні коди й ключі до розуміння того, за якими законами наш Творець збудував цей світ і яким шляхом потрібно рухатися людині по життю, – поділилася думками хранителька книжкової та рушникової мудрості Олена Яценко. – Адже від народження й до самої смерті рушник супроводжував українця. Його візерункова магія допомагала людині в різноманітних життєвих ситуаціях, що яскраво відображено в наших піснях, казках, думах і легендах. 

Бібліотекарка-колекціонерка вважає рушник святою частинкою духовної культури нашого народу. Засвідчує цей факт дослідниця народної матеріальної культури Тамара Приходченко, яка записала на Південному Поділлі (в межах нашої області) таку оповідь: 

«За часів колективізації, коли більшовики знущалися над роботящими родинами, одна з таких сімей підпала під виселення до Сибіру. Причому не дозволили взяти з собою ніякого інструменту, запасу їжі, а наказали їхати, зібравшись за десять хвилин. Тоді бабуся взяла з покуття найстаріший рушник і, молячись, тричі за сонцем обійшла з ним навколо всіх членів родини, котрі навколішки поставали на подвір’ї. Вона молилася про те, щоб рідні неушкодженими повернулися назад після цього лихоліття на свою рідну землю. Родина вижила, ніхто, крім стареньких дідуся і бабуні, не помер на чужині, всі повернулися на старе родове місце». 

Численні відвідувачі Троїцького будинку народної творчості після перегляду художніх творів майстра народної творчості України Ростислава Палецького, Лариси Бабінець, Миколи Скалозуба, Раїси Чернець та інших художників надовго залишаються в залі з вишиванками, щоб доторкнутись до живого полотна з його магічними та загадковими криптограмами.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті