Рядки ці звернені до Миколи Семеновича Чернцова, начальника Навчального центру Українського Дунайського пароплавства.
Незалежно від його сьогоднішнього статусу, для багатьох моїх однолітків і для мене самого Чернцов залишається спортивним босом часів нашої молодості, часів, за якими ми часом так ностальгуємо. Без будь-якого перебільшення ризикну стверджувати, що майже всі, хто затримався у спорті й сьогодні змагається в категорії ветеранів, тією чи іншою мірою – вихованці Чернцова. Вихованці Дунайської басейнової ради добровільного спортивного товариства «Водник» в Ізмаїлі. Воістину, випадок із серії «Спорт і особистість».
Якось усе відбулося буденно та природньо. На початку 70-х увійшов до залу інтелігентний, привітний хлопець – і все у «Воднику» закрутилося, але вже на іншому рівні. Микола Семенович осучаснив спорт у пароплавстві, і це не пуста фраза. Посилився тренерський штаб, розширився спектр культивованих олімпійських видів, почастішали виїзди, зокрема й закордонні. Модернізувалося екіпірування перспективних спортсменів. При новому шефі спортінвентар був не тільки в залах «Водника», але й на суднах. При ДСТ «Водник» працювала дитяча спортивна школа.
Зазначу, що з чотирьох залужених тренерів України – ізмаїльців троє (Мардашова, Поляков, Рум'янцев) у різні роки попрацювали з Миколою Семеновичем Чернцовим.
Спортсмени завдячують своєму босові не тільки високими результатами. Одним він допоміг розв'язати житлову проблему, іншим посприяв при одержанні візи, когось забезпечив медичною допомогою для відновлення здоров'я. Без усяких лестощів, тим більше підлабузництва, скажу: ми всі – його боржники. Семенович вникав у проблеми пересічних фізкультурників. Вникав і вирішував їх, аж до якісного харчування хлопців (гаразд що тоді ми жили в соціальній державі).
19 грудня, у День Святого Миколая, наш Микола відсвяткував свій ювілей. Святий Миколай вважається покровителем моряків, а ми, ветерани спорту, команда молодості Вашої, Миколо Семеновичу, підняли келихи за Миколу – заступника спортсменів Придунав’я!
