Стратегічною метою російської «енергетичної дипломатії» є підвищення геополітичного впливу. Наприклад, за даними шведського Агентства оборонних досліджень, із 1991 по 2006 рік РФ використовувала «політику енергетичного тиску» 55 разів. Тож просування російських нафтогазових компаній на зовнішніх ринках належить до пріоритетів кремлівської політики. І після того як проекти будівництва газопроводів «Південний потік», «Турецький потік» і «Сила Сибіру» зазнали фіаско, Москва з потроєною активністю почала лобіювати «Північний потік – 2».
Німецький чинник
Особливу роль відіграє енергетика у відносинах нашого північного сусіда з Німеччиною. Наприклад, 2014 року частка російських енергоносіїв в її енергетичному імпорті була така: природний газ – 36%, сира нафта – 30%, вугілля – 23%. На сьогодні Німеччина споживає найбільші серед країн Європи обсяги російського природного газу – близько чверті постаченого «Газпромом» до далекого зарубіжжя.
На початку вересня 2005 року тодішній канцлер ФРН Г. Шредер домовився з В. Путіним про будівництво газопроводу «Північний потік – 1», що проходить по дну Балтійського моря. Крім Росії, яка має 51% акцій, у проекті беруть участь Німеччина – 31%, Нідерланди і Франція – по 9%. Максимальна потужність газопроводу – 55 млрд
куб. м, проте за весь період функціонування (з листопада 2011 року) він ніколи не працював на повну потужність. Максимуму було досягнуто торік – 71%.
Загроза європейській енергобезпеці
Незважаючи на неповне завантаження «Північного потоку – 1», Росія наполегливо просуває проект «Північний потік – 2», аргументуючи це тим, що за прогнозами «Газпрому» імпорт природного газу країнами Євросоюзу зростатиме. Насправді ж нині переважає тенденція до зменшення його споживання в ЄС. До того ж серйозну конкуренцію Росії щодо постачань газу до Європи нині стала складати Норвегія.
«Північний потік – 2» є копією першого трубопроводу. Склад акціонерів схожий, розподіл часток акцій аналогічний – 51% у «Газпрому», по 9-10% – у решти учасників. Офіційно про старт нового проекту було оголошено 4 вересня 2015 року. Основні питання щодо будівництва були обговорені 28 жовтня 2015 р. у Москві під час зустрічі віце-канцлера і міністра економіки та енергетики ФРН Зігмара Габріеля особисто з В. Путіним у присутності голови правління «Газпрому» О. Міллера. З Москви З. Габріель привіз обіцянку, що «після 2019 року Україна залишиться транзитною державою для російського газу». Як писала газета «Die Zeit», якщо федеральний уряд «продасть» європейцям проект «Північний потік – 2» з такою обіцянкою, Німеччина на багато років стане заручницею російської енергетичної політики.
Проект викликає гостру критику з боку лідерів багатьох країн Євросоюзу, які сумніваються в його економічній доцільності. Десять країн Центрально-Східної Європи (Болгарія, Греція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Угорщина, Румунія і Словаччина) направили до Європейської комісії заяву з протестом щодо планів розширення існуючого газопроводу «Північний потік – 1». Подібну заяву Україна направила до Європейського енергетичного співтовариства.
Під час засідання глав європейських урядів з питання енергетичної політики Євросоюзу у грудні 2015 року прем'єр-міністр Італії Маттео Ренці різко розкритикував проект, заявивши, що він може посилити залежність Європи від російського газу, послабити енергобезпеку країн Центральної Європи і призвести до подальшої дестабілізації ситуації в Україні. Маттео Ренці також звинуватив у подвійних стандартах
А. Меркель, яка свого часу виступила проти «Південного потоку», проте стала на захист «Північного потоку – 2». Учасники засідання говорили про те, що реалізація цього проекту суперечить стратегічним цілям Енергетичного союзу ЄС: енергетична безпека, інтеграція ринків, енергоефективність, інновації та конкуренція.
У відповідь на критику своїх обурених колег пані канцлер заявила, що «Північний потік – 2» це «передусім економічний проект за участю приватних інвестицій, не пов'язаний з політикою». При цьому А. Меркель вважає, що Україна має продовжувати відігравати істотну роль у транзитних постачаннях газу до Європи і після будівництва нового газопроводу. Проте прості підрахунки вже сьогодні показують, що в разі реалізації проекту магістральні газопроводи української ГТС залишатимуться практично порожніми.
Непослідовність А. Меркель у питанні енергетичної безпеки Євросоюзу викликає гостру критику навіть із боку її союзників і партнерів. Так, у заяві правлячої польської партії «Право і Справедливість» зазначається, що проект «Північний потік – 2» не тільки забирає у Польщі й України доходи від транзиту російського газу до Європи, але й «являє собою альянс Німеччини і РФ за рахунок інтересів Польщі, України та інших країн регіону». Незважаючи на цю критику, канцлер ФРН, схоже, поки що не готова зупинити будівництво трубопроводу, що підриває єдність Євросоюзу. І це саме те, до чого прагне В. Путін, застосовуючи свою «енергетичну зброю».
На думку багатьох європейських експертів, введення в дію газопроводу призведе до того, що монополіст «Газпром» збільшить частку своєї присутності на ринку Німеччини з 40 до 60%, що практично призведе до колапсу енергетичної стратегії Євросоюзу. І в самій Німеччині багато які експерти й політологи наголошують, що реалізація проекту завдасть непоправної шкоди репутації ФРН в об'єднаній Європі.
Виступаючи 26 лютого перед журналістами в Брюсселі, голова Європейської Ради Дональд Туск заявив, що «Північний потік – 2» не відповідає правилам і нормам ЄС у галузі диверсифікації джерел енергоресурсів. Європейський комісар з питань клімату та енергії Мігель Аріас Каньєте заявив у Європарламенті, що новий газопровід у Балтійському морі не тільки збільшить залежність від одного постачальника, але й обмежить вибір шляхів постачань газу, а тому проект не відповідає загальноєвропейським інтересам.
Що ж для нас?
Найбільше від реалізації цього проекту постраждає Україна. По-перше, наша країна втратить близько двох мільярдів євро на рік від транзиту газу. По-друге, ми втратимо його реверс зі східноєвропейських країн. Виникає питання: навіщо будувати новий газопровід, якщо при пропускній спроможності української ГТС на кордоні з Росією 288 млрд куб. м у 2015 році нею було прокачано лише 64 млрд кубометрів? Відповідь зрозуміла: покарати Україну за курс на європейську інтеграцію і небажання коритися Москві. Тобто це винятково політичний проект. Саме про це сказав Президент України П. Порошенко під час зустрічі з віце-президентом Європейської комісії з питань енергетичного союзу Марошем Шефчовичем.
Як неодноразово заявляла канцлер ФРН А. Меркель, стратегічна мета Німеччини полягає у стримуванні путінського гібридного неоімперіалізму і в примушенні Кремля шляхом застосування економічних санкцій до дотримання принципів європейської системи безпеки. Саме А. Меркель з самого початку агресії Росії проти України зайняла жорстку позицію щодо В. Путіна, була ініціаторкою запровадження санкцій проти Росії через анексію Криму і подальше російське вторгнення на Донбасі.
Проте підтримка нею проекту «Північний потік – 2» викликає подив у керівників багатьох європейських держав. Тому у багатьох європейців виникає питання: чому з одного боку А. Меркель закликає і агітує європейців дотримуватися режиму санкцій проти Росії, а з іншого – погоджується на будівництво, що може звести нанівець ефективність цих санкцій і зробити їх суто формальними?
