Троїцький Будинок народної творчості споруджений у 1972 році за сприяння головного будівничого району, начальника міжколгоспбуду Павла Івановича Лисенка (23.12.1923 – 23.01.1973). Ця червонокам’яна будівля – щедрий подарунок відданого патріота рідної землі своєму другу, заслуженому майстру народної творчості України Ростиславу Михайловичу Палецькому (1932-1978) та всім землякам.
Наприкінці минулого року на будівлі було відкрито меморіальну дошку на спомин про Павла Лисенка, а у виставковій залі – об’ємний фотоколаж, у якому відтворено життєвий шлях зодчого.
Церемонія пройшла за участю багатьох гостей, родичів і колег Павла Івановича. Його правнук Павло шанобливо поклав букет осінніх квітів до меморіальної дошки. Спогадами поділилася донька П. Лисенка, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, лікар акушер-гінеколог вищої кваліфікаційної категорії Валентина Павлівна Міщенко. Вона також презентувала біографічну книгу про свого батька «Син свого народу».
Павло Лисенко народився 23 грудня 1923 року у простій селянській родині Івана Івановича і Зої Іванівни, де, крім нього, виховувалися брати Василь та Іван. Хлопчина змалку вирізнявся серед своїх однолітків жагою до навчання та працелюбністю. Закінчивши школу, він одразу влаштувався працювати у колгосп. Після визволення села від німецько-румунських окупантів навесні 1944 року Павло Лисенко був мобілізований і воював у складі ІІІ Українського фронту командиром мінометної обслуги. В одному з численних боїв зазнав поранення. Осколок над правим оком йому хірурги так і не змогли видалити.
Повернувшись з війни, очолив місцеву колгоспну артіль, згодом став директором побуткомбінату, а після ліквідації Троїцького району очолив Любашівський міжколгоспбуд з філіалами у Троїцькому і Саврані та двома цегельними заводами. За визначні здобутки у колгоспному будівництві очолюваний Павлом Лисенком колектив отримав перехідний Червоний Прапор, а він особисто – орден.
Двоповерховий Будинок народної творчості у Троїцькому Павло Іванович спорудив всупереч бажанням тодішньої районної влади. Тоді у селі, в період так званої відлиги, нуртувало культурно-мистецьке життя, збурене учасниками фольклорно-етнографічного гурту «Степовий колос». Одним із натхненників був і художник від Бога Ростислав Палецький, вже знаний завдяки своїй самобутній творчості на Батьківщині та за кордоном. Він згуртував навколо себе місцевих майстрів, талановиту молодь та дітей.
Павла Лисенка не зупинила навіть погроза першого секретаря райкому винести догану із записом в партквиток (тоді це було досить велике покарання). Мотивація була категорична: ферму для худоби у колгоспі побудувати – будь ласка, а от Будинок творчості для естетичного розвитку колгоспників – не можна. Немає такої бюджетної статті!
Пізніше будівничому за непокору було «вліплено» ще одну догану, але уже за будівництво хірургічного корпусу райлікарні.
– Нас не буде, а людям залишиться добра справа на віки! – аргументував свою патріотичну позицію Павло Лисенко.
Пішов він у вічність в розквіті сил, полишивши згорьовану матір, яка старшого сина Василька не дочекалася з війни, кохану дружину Любов Єрмолаївну і люблячих доньок Тамару і Валентину.
На троїцьких урочистостях ветерани-будівельники згадували Павла Івановича як непересічну людину, сім’янина і трударя. Не маючи вищої фахової освіти, він був справжнім майстром своєї справи, прогресивним керівником…
З ініціативи голови райдержадміністрації Тетяни Скапровської створено комісію, щоб капітально відремонтувати Будинок народної творчості та нарешті перетворити троїцький мистецький феномен на національний культурний бренд.
