Зять Федора Осиповича Гай­дукова Михайло Федорович Без­частнов початкову освіту здобув в Одеському реальному училищі, проявивши неабиякі здібності в живописі та графіці. У 1898 році закінчує Інститут цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі. Після повернення до Одеси, маючи глибокі теоретичні знання в інженерних дисциплінах, у водопостачанні, теплотехніці, каналізації, дендрології, починає винятково широку практичну діяльність. У цьому значну роль відіграв Ф.О. Гайдуков, що передавав йому свій величезний практичний досвід будівельника. З 1903 року Михайло Безчастнов працював міським інженером і водночас виконував обов’язки секретаря відділення Російського технічного товариства. У 1911 році Михайло Федорович став головою будівельного комітету і членом бюро з боротьби з чумою. Співпрацював із Федором Осиповичем по лінії благоустрою міста, зокрема щодо мощення гранітною шашкою площ і вулиць центральної частини міста.

Серйозною роботою виявилося пробивання Новоаркадійської дороги з міста до Аркадії – разом із інженером В.І. Зуєвим. Для прокладання трамвайних шляхів до 16-ї станції Великого Фонтану й Дачі Ковалевського Безчастнову довелося запроектувати й побудувати ряд мостів, цікавих із конструктивної й художньої точок зору. Будучи добрим організатором, Михайло Федорович зробив значний внесок у розгортання всеросійської торгово-промислової виставки 1910 року в Одесі. 

На початку минулого століття він займається об’ємним проектуванням і будівництвом: бу­дин­ку народної школи на вул. Серед­ній 

№ 6, Водопідйомної станції «Близь­кі Млини», казарм та скла­дів в ра­йоні сучасної площі Л. Толстого. Найцікавішими мож­на вважати будинки по вулиці Пушкінській, № 5 і № 7, а також садибу Мавро­кордато (Новоаркадійська дорога, № 8, тепер пр-т Шевченка). Проектування та будівництво садиби відіграло значну роль у цей період його життя, бо це була ще одна можливість тісного співробітництва з Федором Осиповичем. Побудувавши разом із ним двоповерхову, свою улюблену, «дачу Маврокордато», він прожив там із дружиною Оленою Федорівною щасливі роки. Господарський корпус представляв сам по собі значний інтерес як архітектурний об’єкт. Обидва будинки виконані з каменю-черепашника без штукатурки, що поєднує їх у єдине ціле і свідчить про велику майстерність творців. Кладка виконана так, що шов практично не видний і весь будинок являє собою мовби моноліт природного каменю. За 100-річну історію будови вапняк досі зберіг гостру чіткість ліній. Розташовані будинки на Французькому бульварі, недалеко від Палацу спорту. Господарський корпус зберігся тільки на фотографіях. Колишня власниця садибної ділянки й самого будинку Олександра Тимофіїв­на Маврокордато, їдучи 1918 року до свого маєтку в Корбулі (Румунія), люб’язно дозволила проживати в одеській садибі дочці Гайдукова Олені з чоловіком Михайлом Безчастновим. Тут згодом (1933 року) й пішла з життя Олена Федорівна Гайдукова-Безчастнова. 

Ця садиба полюбилася не тільки родині одеського архітектора. Тут любили бувати академік Володимир Петрович Філатов, знаменитий піаніст Святослав Ріхтер, професори С.О. Голуб, Б.О. Ботук і багато інших цікавих людей, а влітку проживали всі Гайдукови. 

На дачі родина Безчастнових проживала до 1935 року, згодом передавши житлову будову й господарський корпус санаторію «Аркадія». Його керівництво влаштувало тут гуртожиток для своїх співробітників. Із цього часу родина поселилася в міській квартирі на розі Софіївської й Торгової вулиць. Тут на початку 30-х років й закінчився славетний життєвий шлях Федора Осиповича та його дружини Анастасії Іванівни. В останню путь Ф. Гайдукова проводжали його співробітники, друзі, родичі.

Михайло Безчастнов проявляв серйозну увагу до поліпшення санітарного стану околиць Одеси. У зв’язку з цим у 1913 році ним був розроблений проект каналізації Пересипу. Серйозні знання в дендрології дозволили Михайлу Федоровичу на високому професійному рівні очолити в місті «зелене будівництво», якому він віддавав багато сил. Так, 1914 року він разом із дендрологом М. Орликовим здійснює проект озеленення рекреаційної зони Ланжерону.

Після 1917 року й аж до Великої Вітчизняної війни Михайло Федо­рович був міським архітектором. Ця посада значно розширила його адміністративні й творчі можливості, дозволила твердіше визначати містобудівну й архітектурну політику міста, продовжувати активно займатися благоустроєм і «зеленим будівництвом».

Так, до війни, напроти ділянки Маврокордато по Новоар­кадійській дорозі, № 8 (зараз проспект Шевченка) на території колишньої дачі Трабботі Михайло Федорович разом із архітектором Я.С. Гольденбергом запроектував зоопарк. Однак через брак фінансів проект здійснений не був. Ідею створити тут рекреаційну зону міський архітектор не облишив, і доклав значних зусиль для організації на цьому місці денд­рарію. Там залишалися групи вікових дерев і густих чагарників, що тіснилися над струмком. Збережена рослинність стала основою нового парку. Для подальшого розвитку його протягом низки років в Одеському ботанічному саду під спостереженням Безчастнова акліматизувалися різні північні й південні породи дерев і чагарників – і тільки після цього вони саджалися на передбачених ділянках дендропарку Перемоги. До 1936 року парк був у розквіті. На жаль, перед війною було знято міські асигнування на охорону й утримання парку. Остаточна загибель його, катастрофічне знищення рослинності відбулося під час фашистської окупації 1941-1944 рр., коли майже вся деревина була використана окупантами й місцевим населенням як паливо. Збережені на території парку від первісного проекту котловани для обладнання ставків нині заповнені водою і є окрасою новоствореного парку. 

Ще в 1930 роки Безчастновим було завершено велику роботу щодо планування курорту «Аркадія» (разом з архітектором Каневським).

Вагомою роботою Михайла Федоро­вича було створення ще одного дуже значущого для міста парку – на місці колишнього Дюківського саду. Тут також бу­ло використано місцеве природне джерело для створення двох ставків із проточною водою. У цей же час під керівництвом Безчастнова провадиться планування парку імені Т. Шевченка, разом із групою архітекторів – 

Р. Владимирською, Е. Баумштейн, Т. Шарнопольским.

Михайло Безчастнов був ініціатором і автором перепланування й озеленення Міського саду по вул. Дерибасівській. У 1933 році він очолив реконструкцію Потьомкінських сходів на При­морському бульварі, замінивши вапнякові сходи гранітними.

З інженерних робіт Михайла Федоровича слід зазначити спорудження запобіжного валу, що захистив Пересип від систематичних затоплень при морських штормах. Безчастновим розроблено важливі заходи щодо боротьби з береговими зсувами на узбережжі Одеси: це обладнання системи дренажних траншей для каптажу паводкових вод.

Михайло Федорович був ініціатором створення спеціальної лабораторії з контролю над бактеріологічним і хімічним станом  полів зрошування, автором реконструкції яких він сам і був. 

Володіючи широкими технічними знаннями й використовуючи системний метод формування міських структур, він створив перший генеральний план соціалістичної Одеси й при цьому розробив «Основні положення та схеми реконструкції міста».

На превеликий жаль, його кипуча, нестримна енергія, підтримувана величезною любов’ю до міста, раптово наткнулася на перешкоду 1941 року, напередодні початку війни, коли Михайло Федорович у результаті автомобільної катастрофи зазнав тяжкої травми й був прикутий до ліжка. Незабаром, у травні 1942 року, він пішов з життя, не дочекавшись визволення міста від окупантів. В останню путь його проводжали багато які одесити – архітектори, лікарі, художники, прості городяни.

Віталій СОЧАЛОВ,

Ігор БЕЗЧАСТНОВ