– Нас підняли по тривозі травневої ночі 1986 року, а вже 5 числа я був у Чорнобилі, – згадує Анатолій Сергійович Трояненко з Червонознам’янки, в серці якого не згасає біль, спричинений чорнобильським полум’ям. – Ми з дружиною будували плани на майбутнє, ростили дітей. Дізнавшись, що сталася трагедія, і ще не уявляючи, якого вона масштабу, я знав, що повинен їхати.
Наметове містечко мобілізованих ташувалося за якісь 25 кілометрів від Чорнобиля. Дорогою всіх повідомили про аварію на ЧАЕС, запевнивши, що особливої небезпеки для життя немає. Хоча червонознам’янському ліквідаторові довелося особисто спостерігати і чути вибухи біля одного з реакторів. А потім вгору здійнялася біла хмара…
Основним завданням Анатолія Сергійовича, який мав досвід, набутий під час служби у хімічних військах, була санітарна обробка техніки, знезаражування. Ліквідатори, відпрацювавши 12 годин, змінювалися для відпочинку. Наш земляк вирішив інакше.
– 20 днів я працював без відпочинку, одразу відмовився від зміни, – розповів Анатолій Сергійович. – Дні були спекотні, ночі холодні, спати в наметах було вкрай незручно. Відпочивав у машині, їжу підвозили, щодня заміряли рівень радіації. Часто милися, але це не завжди зменшувало кількість радіаційного опромінення. Нерідко рівень радіації перевищував норму навіть після обробки спеціальним розчином.
До нас не заїжджали ні міліція, ні пожежники. Вражала природа навкруги. Пожовтілі дерева наганяли страх, навіть трава та бур’яни стали бурого кольору. Постійно дерло в горлі. Саме відбувалася загальна евакуація населення. І найважче було бачити, як люди в розпачі полишали рідні домівки, нажите роками майно.
Пробувши відведений термін у зоні аварії, Анатолій Сергійович повернувся додому, де на нього чекали дружина і два сини. Відтоді він розпочав боротьбу за своє здоров’я та життя, адже «мирний атом» завдав його організмові непоправної шкоди. Лікуючись, чоловік постійно дбав про добробут своєї родини, тому працю не полишав. Через погіршення самопочуття йому лише довелося змінити професію зварника на водія. Нині трудиться охоронцем у школі.
– Тридцятиріччя з дня аварії на Чорнобильській АЕС для мене – роковини особистої трагедії, – сумно констатує ліквідатор. – Багатьох хлопців уже немає серед живих, інші тяжко хворіють. Маю і я проблеми зі здоров’ям, але не пошкодував про свій вчинок – хтось же мусив рятувати країну від радіоактивного лиха!
