Нещодавно на сторінках авторитетного іспанського видання «Ель Паїс» розгорнулася цікава дискусія щодо сучасного стану філософії, або ширше – культури мислення.
Хав’єр Ґома Лансон, автор статті, що слугує джерелом полеміки, вказує на новітній конфлікт між традиціями університетської науки та потребами ринку праці. Адже економіка потребує передусім фахівця, здатного з якомога меншими витратами часу та інших ресурсів виробити продукт, який буде продано. А університет покликаний виплекати всебічно освічену людину, культурного громадянина, цінність якого далеко не завжди вимірюється у фінансових одиницях. Крім того, зазначає Лансон, є питання, чи так уже корелюють між собою філософія та філософський факультет…
Мислення – це дуже дорога енергія, відповідає йому Амелія Валькарсель. А філософія потрібна для того, щоб ми відчували поверхню, по якій ходимо, тобто усвідомлювали реалії світу, в якому живемо. Потрібно, щоб суспільство було готове платити за виховання людей, здатних узяти на себе роботу щодо вивчення речей, які не продаються в супермаркетах, але без володіння якими людська спільнота приречена на деградацію. Це стосується не тільки філософії у строгому значенні слова, але й теоретичної фізики або математики, граматики та інших «дивних» предметів знання, з яких власне філософія – хіба що «найдивніша».
Аделя Кортина додає, що «непрактичні» гуманітарні знання конче потрібні, якщо ми хочемо адекватно відповісти на так звані виклики сучасності.
Алехандро Прада Васкес формулює поточну ситуацію так: ми перейшли від зацікавлення знанням до констатації того факту, що цілком можемо прожити життя без Сервантеса та Веласкеса, але без грошей – у жодному разі. Яку продукцію виробляє філософ або історик мистецтва? – саркастично запитує він. Але втім, які перспективи має суспільство здичавілих індивідів?..
Філософ Сесар Рендуелес повен песимізму: він вважає, що західна цивілізація, зумівши пережити смерть багатьох культурних явищ, які нині видаються щонайменше цяцьками для диваків, зможе пережити і смерть філософії. Себе та своїх колег він змальовує такими собі хворобливими істотами, основним заняттям яких є дуже багато читати і дуже рідко та мало – і до того ж кепсько – щось писати. А як ілюстрацію до питання про «дивацтва» наводить притчу. Тато й син ідуть вночі дорогою до міста. «Тату, а куди ближче, до Місяця чи до нашого міста?», – запитує малий. «Ти бачиш Місяць, синку?». «Так», – відповідає хлопець. «А місто?»… Міста наразі не видно…
В даній ситуації хтось може втішатися думкою, що кризу переживають не тільки гуманітарні науки, а й інші галузі людської діяльності. Скажімо, футбол. Як і решта світу, він поринає в ентропію, – бідкається відомий оглядач Хесус Мота. Щоб збагнути даний феномен, треба звернути увагу на матеріально-фінансову базу цього надпопулярного виду спорту, вважає журналіст. Гравці нині не добираються у тривалому та болісному процесі, як це було колись, – аж до виявлення «чистого генія». Клуби, вмотивовані фінансовим ажіотажем, який безнастанно живиться нафтодоларом і тиском юаня, спродують і купують спортсменів, не дбаючи про їхнє професійне зростання. Як соціальна ентропія призводить до безладдя, так накопичення грошової маси – до інфляції. В даному ж разі йдеться про інфляцію в мистецтві футбольної гри. І нині досить посередні гравці ціняться за ставками Пеле або Марадони, вважає Хесус Мота.
Заснована 1976 року газета «Ель Паїс» користується увагою мільйонів читачів у цілому світі.
