Тридцятип’ятирічний атовець Віктор Жуков з Ісаєвого, що в Миколаївському районі, втратив в окопах Донбасу обидві ноги. Це сталося під Мар’їнкою 3 червня 2015 року. Сапер 28-ї механізованої бригади намагався перечекати ворожий обстріл, коли ворожа міна, пробивши бруствер, влучила у бліндаж. Оглушений вибухом боєць через больовий шок відразу не відчув, що осколками понівечило обидві кінцівки: ліву ногу нижче коліна відразу відсікло, а інша ще трималася на сухожиллях…
Перебуваючи в Дніпропетровському та Одеському госпіталях, Віктор мало не впав у розпач. Безнадія оселилася в чоловічому серці, хоча його всебічно підтримували дружина Надія з донькою Зоряною. Земляки з району та Одещини поділили з Жуковими горе, збирали гроші на лікування. Колишня одеська співачка, а нині громадянка Німеччини Кіра Кафт теж організувала збирання коштів, домовилася про протезування та реабілітацію у клініці німецького Баден-Бадена.
Оперувати солдата погодився досвідчений лікар Роланд Кіфер. Жукову зробили операцію, він на диво швидко опанував протези і повернувся на Батьківщину. Проект порятунку воїна обійшовся меценатам у 20 тисяч євро.
При цьому хірург-протезист відмовився від гонорару, реабілітація у клініці також була безкоштовною.
Згадуючи перебування за кордоном, Віктор Жуков розповів, що люди, дізнавшись про нього з газет і телебачення, приходили знайомитися, допомагали здійснити екскурсійні подорожі містом, підтримували не лише морально, а й матеріально. За кошти волонтерів перебувала з чоловіком у Німеччині і його дружина з тринадцятирічною донькою.
Сьогодні Віктор Жуков намагається бути корисним для своєї родини: косить конюшину для корів, яких у господарстві три, лагодить клітки. Лише картоплю копати не може. А отримавши триста тисяч гривень державної допомоги, придбав невеликого японського тракторця, щоб обробляти город і виконувати інші господарські справи, а для мобільності – мопеда. Також затіяв дороговартісний ремонт оселі, де мешкає з родиною. До сільської хатини тещі Віри Федорівни, бо власного житла Віктор ще не надбав (волонтери добиваються, щоб йому, колишньому корінному одеситові, видали квартиру хоча б у Чорноморську), добудовує ще одне приміщення з верандою, кімнатою та ванною з усіма побутовими вигодами. Лише будівельникам, які зобов’язалися виконати все під ключ, доведеться викласти 22 тисяч гривень, не кажучи про будівельні матеріали.
Якщо пильно не приглядатися до ходьби Віктора Жукова, який демонстрував своє майбутнє житло, то відразу важко здогадатися, що він на протезах. Навіть коли вмощується на тракторця. Проте даються взнаки мужньому чоловікові завдані війною рани. Часто відчуває п’яти, починають «свербіти нестерпно» і рука сама тягнеться їх почухати. Буває, натруджені культі так болять, що спати не може. Тоді дружина робить уколи.
Доля звела Віктора Жукова з Наталею в далекому 2001 році, коли обоє трудилися на місцевому цегельному заводі. До цього хлопець із 5-го класу навчався і виховувався у стінах Андрієво-Іванівського інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Потрібну професію тракториста освоював в Ісаївському аграрному ліцеї. На війну у 2014 році пішов охоче. Каже, пішов би і ще раз, якби ноги були свої…
З бойовими побратимами Віктор Жуков спілкується по телефону або інтернету. А недавно його провідував друг із Роздільнянського району з дружиною і сином. Подарував Жуковим живого підсвинка.
Не оминають хату мужнього солдата люди, зокрема й чиновники. Намагаються зарадити йому і родині чим можуть, щоб патріот, який не жалів себе, відстоюючи інтереси Вітчизни, відчував всебічне піклування та підтримку на мирній землі.
