Світло думок та ідей видатного письменника, вченого, громадського та політичного діяча Івана Яковича Франка сяє нам сьогодні.

У пролозі до поеми «Мойсей» Іван Франко передбачив реалізацію державницької ідеї в Україні. Вчитуючись у текст цього твору, можна зрозуміти думку автора, що кожен народ, якщо не спатиме, як сказав колись Тарас Шевченко, то зможе виконати Божий заповіт і «стати сіллю землі».

Досліджуючи формування патріотичних почуттів у Тараса Шевченка, Іван Франко вказував на наявність у його світогляді не лише національної, але й соціальної ідеї (стаття «Причинки для оцінення поезії Тараса Шевченка» (1881 р.), де автор, зокрема, стверджує «Пристрасна любов до України, незламна надія на її відродження виявляються у Шевченка одночасно з такою гарячою, не затьмареною ніякими філософічними сентенціями любов’ю до людини загалом». Ці слова Каменяра акцентують увагу на тому, що любов до Вітчизни не повинна суперечити любові до ближнього. Між тим, цю суперечність, на мою думку, ми часто спостерігаємо й по сьогодні. 

Крім згаданих уже «Причинок», Іван Франко написав і опублікував статті «Перебендя» Тараса Шевченка» 

(1889 р.), «Тополя» Т. Шевченка» (1890 р.), «Тарас Шевченко (1891 р.), «Тарас Шевченко та його «Заповіт» (1903 р.). 

У праці «Із секретів поетичної творчості», що була опублікована наприкінці ХІХ століття у «Літературно-науковому віснику», аналізові поетичної спадщини Кобзаря присвячено не один розділ. Каменяр розглянув творчість Кобзаря у контексті світового літературного процесу. Він був і редактором двотомного видання поета (Львів, 1908 р.).

Крім того, Іван Франко популяризував твори Тараса Шевченка, переклавши ряд з них німецькою мовою. Це, зокрема, поеми «Марія», «Кавказ», «Неофіти», вірші «Заповіт», «Світе ясний! Світе тихий».

Ось із таким Шевченкознавчим набутком прибув Іван Франко до Одеси на лікування у жовтні 1909 року. Зупинився «галицький соціаліст», як писали тодішні газети, у двоповерховому готелі «Версаль» на Грецькій вулиці. Бурхливий час зберіг меморіальну дошку.

Цікаво, що тимчасове помешкання Івана Франка розташовувалося зовсім близько від Красного провулка, де жили родичі дружини письменника Ольги Хоружинської. На час приїзду Івана Франка до Одеси, дідусь Ольги – Ілля Семенович Федоровський, полковник у відставці, - уже помер. У пам’яті одеситів він залишився доброчинцем, на чиї кошти була збудована православна церква. На жаль, у 30-ті роки минулого століття вона була зруйнована.

Франко мав заочні знайомства з багатьма одеськими журналістами, літераторами, корифеями українського театру. Так , наприклад, він допомагав видавати «Словник» М. Уманця і Спілки, друкував статті одеситів у галицьких часописах про діячів культури підросійської України, спогади про Тараса Шевченка.

А на сторінках одеських газет друкувалися «Листи з Галичини» Івана Франка, окремі оповідання. Уперше ці творчі взаємини Львова та Одеси оприлюднив одеський письменник, заслужений діяч мистецтв України Григорій Дем’янович Зленко.

...Цілющі властивості Куяльницького лиману були на той час добре відомими в Європі. Отож Франко суттєво підлікував куяльницькими грязями паралізовані руки.

Походжаючи над лиманом, письменник ставав мимовільним спостерігачем життя колишніх запорозьких козаків, що були поселені на пересипських пісках.

…Вечір. Багаття на кручі. Гурт вусатих чоловіків у чумарках. З кручі лине пісня:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…

Михайло Федорович Комаров розповідав йому, що музику на слова Тараса Шевченка написав випускник Новоросійського університету, вчитель Болградської гімназії Данило Крижановський. Він присвятив пісню одному із засновників українського театру Маркові Лукичу Кропивницькому. Про його діяльність був добре поінформований Іван Франко.

Письменник почав ходити в гості до Комарова, що мешкав порівняно недалеко, на Поштовій вулиці. 

Ефективне лікування сприяло сплеску творчого натхнення. Іван Якович став постійним відвідувачем Публічної бібліотеки. Допомагав письменникові і вченому занотовувати прочитане студент Новоросійського університету, громадянин Болгарії Тодоров. Адже у його країні за Дунаєм, нещодавно остаточно звільненій від османського ярма, з великою шаною ставилися до Франка.

Як вчений-літературознавець, Іван Якович працював в Одесі над «Нарисом історії українсько-руської літератури до 1890 року», що побачив світ через рік після написання. У тій праці була глибоко проаналізована творчість Тараса Шевченка.

Іван Якович, від’їжджаючи до Львова, дуже дякував за консультації Михайлу Федоровичу Комарову – першому системному бібліографові творчого набутку Кобзаря і досліджень про нього. Одесит, як відомо підготував нарис «Про життя і пісні кобзаря Т. Шевченка» (1881 р.), але цензура не дозволила його видати. Він же склав «Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т.Г. Шевченко» («Киевская старина», 1886, №№ 3-4). Ґрунтовно доповнена, ця праця 1903 року побачила світ в Одесі окремим виданням, заклавши основи наукової шевченківської бібліографії.

У «Нарисі» Іван Якович Франко написав так про перше видання «Кобзаря»:

«Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії,вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменництві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

«Твоїм майбутнім душу я тривожу», - промовляв Іван Франко до матері-України.

З позицій інтересів держави Франко розглядав роль особи, громади, повіту, краю. Цій тематиці він присвятив низку праць. 

Свої нотатки про видатного українця хотілося б завершити віршованими рядками:

Аби я зміг в машині часу

В готель «Версаль» перенестись,

Болінь я Ваших взяв би частку,

Помічником би заявивсь.

Я записав би слово в слово

Усе, чим жив наш Каменяр

В ті дні і ночі сивоброві…

Тим зняв би хоч один тягар.

Я записав би слово в слово

Усе, що змовлено до нас,

До тих, хто у братерстві новім

Не рекламують «Las Palmas».

Бо самостійна в нас дорога…

Йдемо, пани-товариші…

Робота, наміри і змога

З священним прапором в душі.