Книга документально-художніх нарисів «Пам’яті світле джерело» кандидата філологічних наук, доцента Любові Миколаївни Ісаєнко з дарчим написом автора для мене особисто відтепер лишатиметься настільним виданням, що дає можливість раз по раз повертатися у роки студентської юності, воскрешати у спогадах окремі деталі й цілі події, віддалені у часі чотирма з лишком десятиліттями. Адже присвячено цю велику і копітку працю обсягом майже у шістсот сторінок вісімдесятим роковинам філологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, який я закінчив 1975-го року. І річ не тільки в тому, що Любов Миколаївна Ісаєнко – моя однокурсниця, з якою товаришуємо й понині. Головне, що через долі випускників факультету різних років показано становлення і ствердження відомих в Україні й далеко поза її межами одеських літературознавчої та мовознавчої наукових шкіл. Мені, як і багатьом іншим однокашникам мого, а також старшого й молодшого поколінь (усього за час існування факультету в його стінах підготовлено близько сорока тисяч фахівців-філологів), пощастило вчитися пізнавати Слово у кращих представників названих шкіл. Серед них – видатні дослідники літератури Василь Васильович Фащенко (перший на Одещині лауреат державної, згодом Національної премії імені Т.Г. Шевченка), Григорій Андрійович В’язовський, Іван Михайлович Дузь, Андрій Володимирович Недзвідський, Арнольд Олексійович Слюсар, Нона Михайлівна Шляхова, Марк Георгійович Соколянський, Євген Миколайович Прісовський; мовознавці-славісти Юрій Олександрович Карпенко, Артем Амвросійович Москаленко, Микола Володимирович Павлюк, Юрій Федорович Касим. З-під їх могутнього вчительського крила та з їх благословення полинули у творчі світи мої сучасники, сьогодні відомі вчені: академік Володимир Скляренко – директор інституту мовознавства імені Олександра Потебні НАН України; професор Павло Гриценко – очільник Інституту української мови НАН України; професор Володимир Панченко – донедавна віце-президент національного університету «Києво-Могилянська академія»; професор Григорій Клочек – ректор Кропивницького державного педагогічного університету; професор Євген Черноіваненко – нинішній декан філологічного факультету, про історію і сьогодення котрого власне ми й ведемо мову. 

Серед його випускників – чимало представників сучасного українського худож­нього, публіцистичного і журналістського слова. Це, зокрема, лауреати Національної премії імені Т.Г. Шевченко Володимир Базилевський, Володимир Яворівський, Тарас Федюк, Григорій Гусейнов; знатні та шановані прозаїки, поети, літературні критики, публіцисти – Іван Григуко, Олекса Шеренговий, Анатолій Колісниченко, Валентин Мороз, Василь Сагайдак (їх, на превеликий жаль, вже нема серед нас); Богдан Сушинський, Микола Суховецький, Анатолій Бортняк, Анатолій Глущак, Микола Палієнко, Анатолій Качан, Петро Осадчук, Юрій Островершенко, Анатолій Михайленко, Василь Піддубняк. Згадані тут імена – лише частина з тих, про кого йдеться у семи десятках нарисів, помережених багатим і різноманітним фотоілюстративним рядом та фрагментами спогадів і роздумів героїв оповідей. Вони створюють композиційну картину життя факультету як складової частини одного з найстарших вітчизняних класичних університетів, котрий нещодавно відзначив своє 150-ліття. Ну а вісімдесяті роковини філфаку – швидше проміжна дата. Адже 1937-го його було юридично виокремлено у навчально-науковий підрозділ нової загальновузівської структури. Закладення ж міцного підмурівку розпочалося 1865-го року, коли історико-філологічний факультет разом з юридичним та фізико-математичним стали тими трьома «китами», на яких і було засновано Новоросійський (пізніше – Одеський) державний, а в часи новітньої незалежності України – національний, університет. Першим деканом історико-філологічного факультету став один з видатних представників слов’янської філології В.І. Гри­горович (1815 – 1876), який по праву вва­жається засновником україністики в Ново­російському університеті.

Багато випускників вузу (надто філологів) з теплотою згадають університетську багатотиражку «За наукові кадри» (нині вона має назву «Одеський університет»). На шпальтах газети, завдяки дописам студентів і викладачів, знаходило відображення насичене життя багатотисячного колективу з усіма його здобутками і проблемами. Тут робили перші кроки у творчість, гострили свої пера майбутні відомі журналісти Борис Дерев’янко, Юлій Мазур, Вікентій Нечипорук, Аркадій Рибак, Віктор Лошак, Таквор Оганесян, вже згадувані вище поети, прозаїки, літературні критики, лінгвісти, мистецтвознавці, фольклористи, талановиті педагоги (мовники і літератори), які з часом стали заслуженими вчителями України, відмінниками народної освіти. Серед останніх хочеться назвати Сергія Мефодовського з Ульянівської загальноосвітньої школи Миколаївського району (окрім вчительського, Сергій має ще й поетичний талант – свідчення тому є ряд виданих збірок ліричних віршів, сатиричних і гумористичних творів), а також Надію Кливняк (Чорноморська школа № 7), Надію Ткаченко (Одеська гімназія № 2), Світлану Мельник (Одеська українська гімназія № 7). 

Нинішній філологічний факультет лишається невід’ємною складовою навчального, наукового, культурного, громадського життя регіону. Його славні традиції, що базуються на невичерпній і багатогранній любові до Слова, як основи суспільного буття, передають прийдешнім поколінням Нона Михайлівна Шляхова, Марія Максимівна Фащенко, Микола Васильович Пащенко, Євген Михайлович Черноіваненко, Володимир Іванович Сподарець, Оксана Григорівна В’язовська-Шупта, Ніна Михай­лівна Раковська, Тетяна Михайлівна Мей­зерська та ряд інших вчених-філологів. У стінах факультету готують висококваліфікованих фахівців за чотирма спеціальностями: «Українська мова і література», «Російська мова і література», «Болгарська мова і література» та «Прикладна лінгвістика». А кілька років тому ще одна спеціальність – «Журналістика» – виокремилася у новий факультет журналістики. Його перші випускники все впевненіше заявляють про себе, поповнивши лави працівників електронних і друкованих засобів масової інформації регіону й країни.

Загалом же книга «Пам’яті світле джерело» – це низка правдивих оповідей про трудові, повсякчас творчі шляхи непересічних особистостей. А починалися ці шляхи з одного витоку, найменування якому філологічний факультет Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Є певна символіка в тому, що авторка видання носить красиве ім’я – Любов. Бо писані нариси з любов’ю до людини і з вірою у мудру думку Лесі Українки про те, що «У світі головна річ – порядність».