Доцент кафедри управління діями підрозділів ВДВ підполковник Олександр Малярчук зумів наблизити непорушне військове «повинен» до особистого «мені це потрібно». А ще за ним закріпилася репутація військового викладача-інструктора, який проводить заняття за нестандартними підходами.
Військова доля ніколи не церемонилася з Олександром. Після завершення навчання на факультеті високомобільних десантних військ Військової академії в Одесі він потрапив на службу до 79-ї окремої аеромобільної бригади, де відчув справжню «романтику» бойових буднів десанту. Виснажливі марш-кидки, стрибки з парашутом під час різноманітних навчань, безсонні ночі чергувань, виконання важливих завдань у складі миротворчого контингенту в Косовому далися взнаки під час формування його командирського характеру.
Та справжні життєві іспити були попереду. У лютому 2014 року, після захоплення «зеленими чоловічками» Верховної Ради Автономної Республіки Крим, його з’єднання одним з перших прибуло на адміністративний кордон півострова і Херсонської області й закрило для загарбників шлях на континентальну Україну. Провокування наших військових здійснювалося майже щодня.
– Ніколи не забуду той випадок, коли вночі «КАМАЗ» з військовослужбовцями сусідньої держави заблукав і виїхав на наш блок-пост. Після цього приїжджали російські телекореспонденти й намагалися проводити відеозйомки, провокували українських військових на скандали, погрожуючи при цьому відповідальністю за перешкоджання журналістській діяльності, – згадує Олександр. – Потім у медійному просторі почали з’являтися різноманітні версії, кожна наступна «краща» за попередню. Так, сумнозвісні російські «LifeNews» з посиланням на загадкові джерела у військових колах повідомляли, що кордон перекрили начебто через кримськотатарських диверсантів, які прорвалися через російський блокпост і відкрили стрілянину у Красноперекопську.
Як розповів Олександр, в подальшому ситуація нагніталася з кожним днем. На початку березня в районі села Стрілкового кілька десятків російських десантників захопили газорозподільну станцію. Вертольоти Мі-8 Російської Федерації на висоті до 1 км здійснювали обліт вздовж смуги розмежування Херсонської області та Кримського півострова. Спостерігалися польоти безпілотних літальних апаратів з порушенням повітряного кордону на адмінмежі. На різних ділянках ворожих позицій прибувала військова техніка: вантажні автомобілі та БМП. Та ми на їхні провокації не піддавалися: разом з підрозділами Збройних сил та Державної прикордонної служби виконували завдання щодо стримання загарбницьких військ і недопущення подальшого наступу на континентальну Україну.
А після того, як біля Волновахи відбувся розстріл блок-поста 51-ї механізованої бригади, було визволення населеного пункту Красний Лиман. Ця бойова операція стала для воїнів 79-ї аеромобільної бригади черговою перевіркою на професіоналізм.
– Наші воїни оточили населений пункт з усіх боків і не давали ворогу жодного шансу вислизнути з міцних «обійм». Билися не шкодуючи свого життя, – розповідає Олександр Малярчук. – Багатьох наших воїнів, які залишалися на полі бою, довелося рятувати під шквальним вогнем супротивника.
Дістав важкого поранення того дня і наш герой. Олександр згадує про різкий біль в нозі, ін’єкції знеболювального, операцію в лікарні міста Ізюм та подальшу евакуацію санітарним літаком до військового госпіталю в місто Київ.
– Коли я прийшов до тями, мене дратувало все – сильний біль, те, що не можна було встати з ліжка … – розповідає офіцер. – Але підтримка родини, бойових товаришів, а потім реабілітація надали мені сил на подальший рух вперед.
У тяжкі години з ним були поруч дружина Ольга, син Глiб та бойові друзі підполковник Сергій Куз, старший лейтенант Олег Ткачук та старший сержант Олександр Кириченко.
Після одужання Олександр отримав пропозицію зайнятися викладацькою роботою у Військовій академії Одеси, готувати майбутніх офіцерів ВДВ. Одразу ж написав рапорт. Його підтримали.
Сьогодні військовий педагог підполковник Олександр Малярчук намагається максимально наповнити своє кожне планове заняття з курсантами посиланнями на бойовий досвід, здобутий в зоні АТО.
– Справжній офіцер, відмінний фахівець, – відгукується про нього начальник кафедри управління діями підрозділів високомобільних десантних військ полковник Вадим Клименко. – Він ще багато чого зробить для вдосконалення навчального процесу в академії. Єдине, про що просить, – щоб до нього ставилися, як і до всіх інших, без знижок. Тож прохання його ми виконуємо.
Найкращими помічниками у навчальному процесі стають курсанти-контрактники, яких з кожним роком у військовій академії стає все більше. Вони «підтягують» своїх товаришів по навчанню, колишніх випускників загальноосвітніх навчальних закладів, практичними порадами й прикладами.
В академії прийнято, щоб кожен курсант знав не тільки алгоритм своїх дій, але і розумів їхнє значення.
– Потрібно до всього – від обладнання позиції до виконання бойових завдань – ставитися так, немов саме це основа основ. Тоді й результат не змусить себе довго чекати, – говорить офіцер-викладач.
І з ним важко не погодитися. Не випадково значну частину навчального часу курсанти проводять на військових стажуваннях і в польових виходах, в навчальних центрах і на полігонах. Також зросла частка навчальних занять з використанням комп’ютерного моделювання.
…Побачити Олександра Малярчука в парадному мундирі можна не часто. Йому звичніший піксельний камуфляж. Скромний за своєю натурою, офіцер в ході розмови жодного разу не згадав про свої нагороди. А їх у нього чимало: орден Богдана Хмельницького, медалі за миротворчу діяльність, за військову службу та інші. Не дивно, що курсанти обожнюють свого викладача – відважного офіцера і грамотного командира.
