Віктор Андрійович Лапатєй – підполковник Служби безпеки України у відставці. Виконував військовий обов’язок у прикордонних військах в Афганістані, тож про складнощі ратної служби знає не з чуток. Двоє його синів воювали у зоні проведення антитерористичної операції: старший, Андрій, – в Маріуполі (нині служить в порту міста Южного); середній, Ігор, – в Луганській області, а тепер оформляється на військову службу за контрактом.

Батько не став відмовляти синів від таких рішень, нав­паки, підтримував та підба­дьорював їх. 

– Країна потребує захисту. Якщо не вони, то хто? – говорить ветеран. – Так склалося в нашій родині: мій батько – ветеран Великої Вітчизняної вій­ни, я – військовий, тож сини продов­жують династію родини Лапатєїв. 

Призваний до лав Радян­ської Армії у 1956 році, прикордонник Віктор Лапатєй невдовзі був відзначений грамотою за пильність при охороні державного кордону. За бездоганну військову службу, успіхи в бойовій і політичній підготовці та спортивні досягнення він нагороджений численними грамотами, подяками та подарунками. По ювілейних медалях та пам’ятних знаках на його мундирі можна відслідковувати історію нашої незалежної країни, адже нагородні документи підписані президентами Л.Д. Кучмою, В.А. Ющенком та П.О. Поро­шенком. Підполковник Лапа­тєй нагороджений медаллю «За бездоганну службу» І, ІІ, ІІІ ступенів, нагрудним знаком «Відмінник прикордонної служби».

– З жовтня 1983-го по лис­топад 1986 року був в Афга­ністані начальником автомобільної служби окремої частини урядового зв’язку. Я водив колони маршрутом Кабул – Хайратон – Термез, – згадує Віктор Андрійович. – У моєму підпорядкуванні перебували 612 водіїв. Всі вони чітко виконували свої обов’язки. Одинадцять разів я особисто супроводжував колони. Бувало, потрапляли під обстріли та засади моджахедів. Були у нас поранені, але усі повернулися додому живими. У 1986 році я вийшов на пенсію за віком і повернувся до України у військовому званні «майор».

На пенсії займався активною громадською діяльністю. Вісім років очолював районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану. 

– Віктор Андрійович був головою районної спілки з 2004 року, – розпові­дає ни­нішній голова спілки Дмит­ро Миколайович Гнатюк. – Активно обстоював права воїнів-інтернаціона­лістів. Змінивши військову форму на цивільний одяг, став справжнім вихователем юного покоління. Спілкуючись із школярами Іванівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Б.Ф. Дерев’янка, розповідав про свою службу, про події Афган­ської війни, радив, як загартовувати силу волі, які якості та риси характеру в собі необхідно виховувати. 

Особлива гордість Віктора Андрійовича – онуки, яких у нього п’ятеро: троє хлопчиків і дві дівчинки. 

– Всі вони здібні, добре навчаються, мають задатки лідерів, – пишається онуками Віктор Андрійович. – Сподіваюся, вони також продов­жать військову династію та доведуть, що патріотизм – це не порожні лозунги, а дійсно любов і відданість Вітчизні.