Він худорлявий, невеликий на зріст, але відчувається у ньому та сталева пружність, що властива холодному багнету. І в очах та сама крижинка, коли він спокійно каже: «Чого боятися? Хай вони нас бояться». Це про ворога, з яким він розмовляв неодноразово мовою танкової гармати. Леонід Усов – наш земляк, одесит. А нині – контрактник 28-ї окремої механізованої бригади, який власними руками довів до ладу і поставив до строю танк.
У 2014 році Леонід добровольцем вступив до лав Збройних сил, рік служив у штаті військкомату, а звільнившись, довго вдома не сидів і за мобілізацією тяжкого 2015 року знову потрапив до армії. Але вже на передову – до 1-ї окремої танкової бригади. За спеціальністю оператора-навідника танка з ракетним озброєнням, адже строкову колись служив танкістом.
– Повоював трішки, – каже він.
У 2016-му Леонід демобілізувався, повернувся до мирної спеціальності, але...
– Зараз тут нема що робити. Та й там спокійніше. Там я за своїх стою. Не за олігархів воюємо. За мирну Одесу, за наші села, за кожного з загиблих хлопців.
«Своїх» у танкіста троє: донька, дружина і мати. Десятирічна донечка пишається татом.
– Мама? Ну, як всі мами. Але ж розуміє, що не бешкетувати йду, – на правильну чоловічу справу.
Вояк говорить спокійно, невимушено, не шукаючи слів. Є в тих словах якась проста і мудра правда. І попри випробування, які йому довелося пройти, ані крихти втоми або зневіри в голосі не чутно.
– Втомлюватися «на цивілці» можна. А в армії – роби свою справу, наказ виконуй та своєю головою думай. І про техніку дбай, бо без неї – край. І робиш усе, що від тебе залежить, – говорить Леонід. – От траки змінити треба – відбігали своє, та фільтри змінити, бо гріється движок до сотні. А спиниться танк – спиниться й колона, бо танкісти своїх напризволяще не кидають.
Ми розмовляємо, а я в душі гадаю, який Леонід у мирному житті. І не можу собі цього уявити, – це людина війни.
– Ми таки добре «повоювали» на навчаннях. Двох розвідників у полон узяли, умовну ДРГ не пропустили. – Ось тут він починає посміхатися вільно. – Та й ще обійшли «супротивника», жару їм там дали. Нам кажуть на розборі, мовляв, ви по мінному полю пройшли. А я у відповідь: а у мене трали на танку. От за мною і колона пройшла. Дивляться, а трали таки є. Так і перемогли.
За результатами зборів резервістів у складі бригади Леонід Олександрович Усов нагороджений відзнакою командувача Оперативного командування «Південь». Генерал-майор Андрій Грищенко особисто вручив відзнаку. Саме там, під час зборів, Леонід підписав піврічний контракт зі Збройними силами. Але чомусь здається мені, що по закінченні строку він залишиться в лавах ЗСУ. І саме в лавах 28-ї ОМБр. Каже, що про бригаду чув багато, і не зовсім приємного, але доки не впевниться на власному досвіді, вірити пліткам не збирається.
– Друзі мої тут, у 28-й, служать і не скаржаться, бригада з перших днів у боях, командир – справжній вояк, ротний – освічений офіцер. Будемо стояти разом із друзями до останнього. А розбиратися, хто правий, а хто не дуже, часу після війни вистачить. Поки що інші завдання нагальніші: машину довести до повного ладу, екіпаж сформувати, навчити. Бо на мій погляд, не на «відмінно» ми на навчаннях спрацювали. На тверду «четвірку» – так, але не на «п’ятірку». Втім, час навчитися і злагодитися ще буде. А там, як під Авдіївку вийдемо, подивимося, чого ми варті.
Знов ледь чутно дзвенить метал у його голосі, і крижинка стає виднішою в очах. І відчуваю, що не розтане вона, аж доки не скінчиться війна. «Сталеві янголи» 28-ї бригади отримали гідне поповнення.
