Архів захищає зелені насадження

Цього року світ побачила книга «Парки і сквери Одеси очима художників і архівістів». Володимир Левчук, який на час виходу книжки був директором Одеського обласного державного архіву, і Лілія Білоусова, на той час його заступниця, а нині т.в.о. директора Облдержархіву, разом із редакційною колегією, до якої ввійшли відомі історики, художники та колекціонери, впорядкували всі матеріали, що мають стосунок до історії зелених насаджень в Одесі, проілюструвавши свою працю чудовими зображеннями зі старих фотографій і картин одеських художників. Крім того, доктор історичних наук Ігор Сапожников поділився останніми архівними знахідками про другий одеський період художника Степана Колесникова, прозваного «Паганіні дубових гілок».

Володимир Левчук, як голова редакційної колегії, у своєму вступному слові до книжки так змалював ситуацію з зеленими насадженнями в Одесі: «Якщо, наприклад, у 70-ті роки XX cтоліття на одного мешканця нашого міста припадало в середньому 11,7 квадратних метра зелених насаджень, то в наші дні цей показник навіть менший – 9,3 кв. м, що становить лише 51,4% законної потреби. І при цьому – ось така промовиста деталь: зі 167 зелених зон загального користування 113 – це не що інше, як насадження вздовж доріг та проспектів або бульвари та крихітні скверики».

В читальній залі Облдержархіву будь-хто може попрацювати з цією книгою. На її сторінках представлено документи, датовані починаючи з 1806 року, коли Дерибас подарував місту Одесі свій сад, – нині це Міський сад. Книга підказує, що цей документ можна бачити в Облдержархіві у фонді Одеського будівельного комітету.

Голова редакційної колегії у вступному слові відзначає, що Одеса не могла «напитися» до 1873 року, коли був запущений водопровід із Дністра. З історії міста відомо, що до цього часу биндюжники в бочках привозили воду із природних джерел або, як вони називалися тоді, з Великого, Середнього та Малого фонтанів. Лілія Білоусова пояснює, що перші поселенці, незважаючи на витрати, відразу приступили до саджання дерев у голому степу, щоб пом’якшити наслідки пилових буревіїв і щоб було де сховатися від спеки. Крім того, представники різних аристократичних фамілій Європи не уявляли красу молодого міста без зелених насаджень і багато саджанців привозили з батьківщини. 

Лілія Григорівна наводить у книзі багато раніше невідомих фактів про Міський сад, що здобув неофіційну назву історичного. Він, як найстарший з міських скверів, відомий тим, що був облаштований наприкінці XVIII століття засновником Одеси – віце-адміралом Йосипом Дерибасом. 

Гаслом книги використано слова Гіппократа: «Лікує лікар, а виліковує природа». Володимир Левчук закликає не тільки пам’ятати цю давню мудрість, але й робити все можливе для порятунку парків і скверів, а отже й самих себе.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті