Від духовної дрімоти

Поруч із рукописними копіями поеми «Катерина» та інших віршованих творів Т.Г. Шевченка Одеська національна наукова біб­ліотека зберігає також чотири списки драми «Назар Стодоля», завізовані петербурзькими цензорами. Користувалися ними актори різних театральних труп. Одна з копій Шевченкової драми належала суфлерові Семенову, котрий, слід гадати, працював у трупі Кропивницького. На внутрішньому боці обкладинки наклеєно афішу. З неї довідуємося, що драма «Назар Стодоля» була уперше поставлена 20 листопада 1872 року на сцені Нового російського театру Сура. Одну з головних ролей – сотника Кичатого – зіграв постановник драми Марко Кропивницький.

«А ще гірше спати, спати…»

1871 року бобринецькі та єлисаветградські театрали відряджають Марка Кропивницького до професійної трупи в Одесі. Минуло небагато часу – і в місцевих газетах почали з’являтися повідомлення про успішні дебюти молодого актора.

Сценічні підмостки сприяли розвиткові драматичного хисту. У газеті «Новороссийский телеграф» з’являється водевіль «За сиротой и Бог с калитой, или же Неожиданное сватовство».

Успішний дебют окрилив автора. Він насмілюється на сценічні переробки поем улюбленого Тараса Шевченка, аби таким чином популяризувати його творчість.

Як свідчить Іван Карпенко-Карий, улітку 1872 року він відвідав земляка на вулиці Польській. Той саме завершував драму «Невольник» за мотивами Шевченкової поеми «Сліпий». Основні сюжетні картини й епізоди з життя козацької родини тут подано на тлі історичних подій другої половини XVIII століття – руйнування Запорізької Січі, покріпачення українських селян, роздавання Катериною ІІ запорізьких земель придворним.

У драмі «Невольник» Марко Кро­пивницький майстерно інтерпретував запозичені у Кобзаря патріотичні мотиви, сміливо подав сторінки визвольної боротьби.

Коли Карпенко-Карий зайшов до хати, земляк мугикав щойно написану пісню на слова улюбленого поета:

Ревуть, стогнуть гори-хвилі

В синесеньком морі,

Плачуть, тужать козаченьки

В турецькій неволі.

У спогадах сина видатного актора та драматурга, Володимира Кропивницького, Марко Лукич знав напам’ять майже увесь тогочасний «Кобзар», був неперевершеним декламатором окремих віршів та поем. Збереглися фонограмні записи улюб­лених творів: «Минають дні, минають ночі», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами» та інші.

Життя в задушливій атмосфері самодержавства присипляло думки й почуття, прирікало людину на рабське животіння. Біль, іронія і полум’яна пристрасть артиста поєднувалися при декламуванні.

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати,

І спати на волі – 

І заснути навік-віки.

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

Щиро скажу. Коли я перечитував рядки «а ще гірше спати, спати, і спати на волі…», мені здалося, що вони актуальні й сьогодні. Образ сну, приспаної волі Тарас Шевченко не раз вживав, аби застерегти рідний народ від духовної дрімоти, суспільної пасивності. Сенс людського буття і поет Тарас Шевченко, і артист Марко Кропивницький вбачали в активних діях, в обстоюванні народних надбань.

Попередник Шаляпіна

Наймолодший син Марка Лукича, Володимир Кропивницький, згадував:

«Дуже яскравим залишилося враження від вистави «Катерина» Миколи Аркаса, поставленої 1899 року трупою мого батька. Тато заздалегідь вдома розучував свою партію Батька під акомпанемент нашої гувернантки Олександри Миколаївни.

«Спасибі тобі, козаче, на доброму слові!» - це виголошувалося з великою гідністю і в той же час з гіркотою.

А коли Марко Лукич починав співати: «Тепер тобі я не батько, нема в мене дочки», – скільки відчаю й безнадії було в його голосі!

На нас, дітей, це справляло надзвичайне враження».

Про вокальні дані Марка Лукича рецензенти того часу відгукувалися часто поверхово і далеко не об’єктивно. Тому досить цікаве висловлювання з цього питання відомого на той час російського письменника Скитальця. Під своїм справжнім прізвищем Петров він працював деякий час у трупі Кропивницького. Їхні взаємини не були близькими. Тому цікаво знати думки цього актора про вокальні дані, артистизм Марка Лукича.

У спогадах «Про співаків», розглядаючи попередників Федора Шаляпіна, Скиталець написав:

«Але був і визначніший попередник Шаляпіна – видатний артист української сцени, драматург і один із найголовніших творців українського театру – Кропивницький. У нього, як і в Шаляпіна, було все: різнобічний сценічний талант, від трагедійних ролей до висококомічних, музикальність, сценічна зовнішність і багатий голос (густий бас незвичайної сили, широкого діапазону, м’якого, приємного тембру). У співочих ролях у нього поєднувався першокласний артистичний талант з прекрасними голосовими засобами та іншими даними його вельми обдарованої багатогранної натури».

…Так от – ішла «Катерина». Перша картина: вечір, обертаються крила вітряків, освітлювані променями призахідного сонця. У третій картині – ліс взимку, місток через замерзлу річку. Далі видно ополонку. Хрускає крига, коли нещасна Катерина кидається у воду. А перед тим крізь лісову хащу, занесену снігом, видно хату, де сидять мовчки, з безнадійною тугою в очах, її батько і мати. Усього цього досягалося дуже скромними сценічними засобами, що справляло незабутнє враження на глядача.

Люби ближнього

У придбаному Кропивницьким маєтку «Затишок» жили деякий час родичі Тараса Шевченка, діти його племінниці Ірини Микитівни – Палажка, Гапка та Гнат. Їх привіз на хутір знайомий поета Михайло Адамович Кречмер. З Кречмером Марко Лукич познайомився у Києві, той розповів про складнощі цієї родини. Марко Лукич запропонував власні послуги і лікарські послуги дружини Надії Василівни. Прибульці з Черкащини страждали від різних хвороб і мешкали в садибі Кропивницького упродовж двох років. Допомагали їм і коштами. Згодом їм виклопотали від влади невелику пенсію.

Почуття пошани і любові до Кобзаря було у Марка Лукича та усієї родини настільки великим, що зобов’язувало і до внучатих племінників поета виявляти увагу та гостинність.

Лебедина пісня 

над лиманом

Третя декада березня 1910 року. Марко Лукич знову зібрався їхати на берег Чорного моря.

Про гастролі видатного актора у трупі Колесниченка повідомлялося заздалегідь.

Після першого виступу на сцені в усіх газетах, не лише у найбільших, але і в таких, як «Наше слово», «Эхо» та «Голос Одессы» (їх продавали по одній копійці), скрізь з’явилися захоплені рецензії та відгуки. 

«Театр Сибірякова переповнений – присутні усі театрали, усі поціновувачі та шанувальники українського театру. Настрій публіки піднесений. Протягом усього вечора лунають оплески і виклики, лунають вони не лише в антрактах, а й серед дій. Раз по раз чути було вимогливе «біс!».

…Слухаючи плавну й красиву мову пана Кропивницького, що сяє особливою красою звучання, вирізняється особливою чіткістю і ясністю дикції, ще й нині так і хочеться сказати: «Ви, сучасники, ну ж бо!». Незважаючи на свої 70 років, пан Кропивницький видається зі сцени таким же бадьорим, як і десять-п’ятнадцять років тому. Його гра – та ж блискуча гра – видатного актора», – писала газета «Одесский листок» 30 березня.

«Театральные отголоски» писали не менш захоплено: «Одностайно, тепло, з якоюсь зворушливою ніжністю і любов’ю зустріла численна публіка знаменитого «батька» українського театру Марка Кропивницького. Відчувалося, що на підмостках не тільки неабияка творча сила, а й яскрава особистість, що справді щиро кохається у своєму рідному національному мистецтві. На сцені виступив один із найголовніших і найкращих діячів українського теат­ру, окраса і гордість його. Публіка це чудово усвідомлювала. В залі панувала увесь час якась надзвичайна урочистість, безперервно лунали гучні, тривалі оплески».

З огляду на величезний творчий і матеріальний успіх гастролей вирішено було їх продовжити.

Марко Лукич вирішив здійснити ще одну подорож. Третього квітня він виїхав з трупою до Аккермана. Давно вже, тридцять сім років тому, виступав Кропивницький у цьому місті, на зорі своєї артистичної кар’єри.

Погода була дуже кепською, пароплави не ходили. І виїзд трупи довелося зробити кіньми. Старій людині треба було 45 верст протрястися ґрунтовою дорогою. 

У місті над Дністровським лиманом поставили дві вистави. Глядачі побачили і драму «Невольник».

Наступного дня, 5 квітня, в Одесі мав іти «Назар Стодоля». Та ця вистава, як урочиста, на спомин про Тараса Шевченка, за розпорядженням одеського градоначальника, була скасована. Дозволили грати як звичайну, буденну. Але, на жаль, вона вже відбулася без участі Марка Лукича.

Свою лебедину пісню Марко Лукич Кропивницький проспівав у Аккермані.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті