(Враження подорожнього)
Хоч надворі, куди не кинь оком, – розкішні сніги (ну оригінально привітав нас березень цього року!), не встигнеш зогледітися – як і літо, з його відпочинковим сезоном, почнеться. Для мене особисто питання, куди поїхати, останніми роками не стояло: в Одесі проводили конкурс молодих дизайнерів «Погляд у майбутнє», у якому брала участь донька, тож ми кілька років поспіль щонайменше тиждень проводили саме там.
Море – не таке чисте, як, можливо, хотілося, але було. Сонце, нехай теж вряди годи затягнуте хмарами й умите дощами, теж нікуди не поділося. Історичні пам’ятки, купа затишних ресторанчиків, щедра земля, яка дарує садовину-городину, зрештою, морепродукти – усього цього не бракувало. Та в мене і від першої, й від другої поїздок в Одесу залишилися неоднозначні враження. Ми з донькою подорожували на автомобілі, тож, переконана, всі водії мене зрозуміють. І річ навіть не в тому, що я полюбляю швидкість. Даруйте, ці дитячі пустощі ні до чого. Та що під час перших відвідин, що під час других найбільше враження – зовсім не лагідне море й не тепле сонце, а ями і вибоїни на одеських дорогах!
Пам’ятаю, щойно повернулася додому, як відразу подивилася річний звіт одеської міської влади, що був оприлюднений на офіційному сайті міста. І прочитала там, які саме роботи «з будівництва, реконструкції, капітального й поточного ремонтів об’єктів вулично-дорожньої мережі Одеси, зокрема проїжджої частини вулиць, тротуарів, внутрішньо-квартальних проїздів і прибудинкових територій» проведено, та ще й витрачено на те майже 130 мільйонів гривень. Та мені було прикро і не хотілося знати, що й де там відремонтовано (і чи відремонтовано загалом!), якщо того літа, в акурат посеред сезону, прямісінько біля входу на знаменитий пляж «Аркадія» перекрили дорогу й вкладали тротуарну плитку, а поряд на перехресті, наче після бомбардування: 17-сантиметровий кліренс моєї автівки не давав змоги проїхати там безболісно для автомобіля. Точнісінько там само було важко під’їжджати і до готелю, що в тупику Леваневського.
Наступні відвідини Одеси теж запам’яталися саме станом доріг: кілька вулиць було перекрито, тож проїхати автомобілем загалом було проблематично. А там, де вулицями прокладено ще й трамвайні колії, загалом жах. І коли в мене після чергового проїзду шматка дороги з трамвайними коліями лопнуло колесо, хотілося вже не до моря йти, а, скажімо, на прийом до міського голови, щоб поставити йому кілька запитань. Наприклад, спитати, він хоч вряди-годи одеськими дорогами їздить чи має власного вертольота, яким добирається на роботу? А також чи іншого часу немає, щоб розпочинати ремонти, як тільки посеред літа? Це робиться спеціально, щоб відлякувати туристів, чи панові міському голові й усій його чиновницькій свиті абсолютно байдуже, яке враження у туристів залишиться від очолюваного ним міста?
А що ремонтувати одеські дороги треба, так це поза всякими сумнівами. Та що там казати, у мене тоді склалося враження, що більшість одеських вулиць мріють саме про ремонт! Не вірите? То почитайте бодай електронні петиції, які одесити адресують міській владі. Так, найсвіжіша, що зачіпає окреслену проблему, зареєстрована Ганною Шабановою всередині січня цього року. Авторка переконана, що «для наведення порядку в організації дорожнього руху слід викласти у відкритий доступ «Схему організації дорожнього руху в Одесі». Мовляв, її «можна буде проаналізувати, порівняти теорію з практикою, привести у відповідність з ПДР, ДСТУ тощо. І (увага!) можна навіть організувати збір коштів на знаки/розмітку, прозоро і чесно». Логічно? Логічно. Тож хочеться сподіватися, що одесити підтримають своїми голосами таку потрібну справу, бо інакше чиновники навряд чи звернуть на петицію увагу.
І наостанок. Дороги в нашій країні, будь то Одеса чи Київ, Харків чи Дніпро, – тема вічна: з ямковістю борються всі уряди. І, що характерно, результат цієї боротьби стабільно однаковий і стабільно негативний. Щоправда, для Одеси, яка претендує стати туристичною столицею України, це особливо важливо, адже якщо ти після поїздки змушений позапланово ремонтувати машину, то потім добряче подумаєш, чи їхати у Південну Пальміру ще раз…
